Закарпатський мандрівник Віктор Стинич про карантин, ґазд та чому Закарпаття не заробляє на туризмі (ВІДЕО)

Як професійному подорожувальнику живеться в умовах пандемії?

— З одного боку постійних подорожуй за кордон не вистачає, з другого боку він є. Навіть минулого року було декілька подорожей. Ще є можливість замінити закордон своїм регіоном і подорожувати більше вдома, є купа цікавих місць. На цей рік було купа різних Йорданій, Середня Азія, Північ Європи, був список із десятка країн, які краще зараз відкладемо в бік і спокійніше буде. Насправді на сьогодні немає проблем, щоб поїхати за кордон. Є купа відкритих держав. Проблема є з тим, чи готовий ти платити більше ніж раніше, а мені це не подобається. Або чи готовий ти до більшого ризику, який теж може вилитися у гроші. Зараз купа моїх друзів і знайомих подорожують світом і в такі країни, які в спокійний час ти не міг собі уявити. Насправді дуже багато чого працює.

Ви переключились на дослідження Закарпаття, для друзів та аудиторії чи для себе?

— Насправді все звучить більше егоїстично, для себе. Коли ти кожен ранок хочеш пити каву в цікавому місці і всі кафешки чи ресторани закриті, то ти починаєш шукати гарні локації. Спочатку ти їдеш на Паланок, потім другий, третій раз на Паланок. А потім починає набридати. А далі ти починаєш думати про те, а що є навколо Мукачева, що я ще не бачив. Шукаєш якісь гори, з видом звідки випити гарної кави. І це переростає у щось більше, тобі не вистачає поїздок, цікавих місць і воно саме собою закручується. Це абсолютно мій внутрішній процес і моя потреба. Воно резонує з тим, що всім це цікаво побачити, прочитати, поїхати. І відповідно, коли я починаю ділитись, створюється міні-ажіотаж навколо нових об'єктів.

Які об'єкти ви допомогли відкрити подорожувальникам?

— Ми сидимо біля базальтових стовпів, про які було написано в книзі про вулканічні Карпати в 1970 якомусь році. Це не новий об'єкт, про нього знають напевно всі геологи, але ми, як звичайні закарпатці про нього не знаємо. Місцевим жителям, які щодня їздять у село поряд це не цікаво. Плюс, коли влітку все це заросте зеленим тоді і не дуже видно було. Я коли прочитав про це місце, я подумав - як це на Закарпатті є базальтові стовпи а я їх зустрічав в Ісландії, Вірменії в Ірландії (а в Закарпатті я ніколи про них не чув) і відповідно якось по фотографіям я зрозумів, де їх можна шукати, приїхав сюди, знайшов. Круто, всім сподобалось. З'явились другі "олівці" в Сільці, Іршавського району. Там був колись кар'єр, вони навіть називали його якоюсь каменеломнею (баньою по-угорськи). Але про це не знали ми, як туристи. Туди приїжджаєш, а там вертикальні стовпи стоять висотою метрів 20-25 дуже гарні, то у всіх стається "вау-ефект". Воно під ногами фактично, але ми просто не приділяємо йому уваги і не знаємо. Таких моментів дуже багато.

Що більше цікавить подорожувальників - природні об'єкти чи історичні місця?

— Мене особисто природа завжди захоплює більше (чи у нас чи за кордоном). У мені вона викликає захоплення та здивування. Архітектурні речі мені дуже подобаються, але завжди на 2 місці (трошки менший цей вау-ефект всередині). Люди, які приходять на базальтові стовпи, діляться на 2 категорії - одні кажуть "вау", інші "ну і що, нащо я сюди прийшов". Але це є майже у всьому - людям щось подобається, а щось ні.

Наскільки великий відсоток закарпатців почали подорожувати Закарпаттям і відкривати для себе область? Чи

— Це умовна температура по лікарні. Тому що ніхто не міряє і не вміє це робити у сфері туризму. Ми насправді не знаємо, скільки туристів є в Закарпатті, скільки є в Мукачеві, тільки приблизно можемо усвідомлювати і приблизно знати. Наприклад по замку, близько 250 тисяч. У 2020-му році у Паланку було в два рази менше людей, ніж до того. Скільки закарпатців, це дуже приблизно можна виміряти. Я бачу по навколишнім та читачам, що вони почали більше їздити цьогоріч. Десятки, сотні людей кудись їдуть, чекіняться, змінюють локації. Зрозуміло, що вся Україна стала популярнішою через те, що минулого року купа проектів досліджували Південь країни, наприклад Херсонську область яка була до того відносно невідомою. Наприклад Одещину, але не біля моря, а цікаві етно та культурні регіони. Те саме Полісся, якому ми не приділяли увагу, але купа мандрівних проектів починає їх досліджувати зсередини і там виявляється дуже багато цікавого. Те саме із Закарпаттям. У нас є кілька людей, які їздять, пишуть, а всі інші потім ідуть по їхнім стопам, перевіряють і підтверджують, цікаво чи не цікаво.

Наскільки зріс попит на Закарпаття?

— Я думаю, сильно впав. Тому що люди бояться подорожувати. Або мають обмеження по грошам і тому подорожують менше. Є тільки такі пікові навантаження. Були навіть місяці, коли туристів було більше. Але якщо навіть у серпні 2020-го було більше на 20% туристів ніж у 2019-му, то це все одно не перекриває загальний спад. Він тільки допомагає в окремих ситуаціях. По тим тревел-блогерам, за якими я стежу, я бачу таку саму тенденцію, люди більше подорожують своїми або сусідніми регіонами. Це дуже типово.

Як розвинена туристична інфраструктура на Закарпатті?

— Вона звісно є і потребує покращення. І скоріше говорити про якісь типові речі, про те, що у нас недостатньо добрі дороги або нема якогось ресторану, де поїсти - про це не має сенсу говорити. Більше для мене є нюанс у тому, що ми не хочемо на туризмі заробляти. Дуже типовий приклад - село Середнє, де є колишня фортеця, за відвідини якої ніхто не бере кошти. Так, у них там є купа пояснень - кому вони здали її у оренду, як її не можуть відсудити і так далі. Але факт у тому, що село не заробляє на цьому. І таких об'єктів є дуже багато. Наприклад церкви - Горянська Ротонда, храм в Паладі-Комарівці, дерев'яні церкви. Це все абсолютно унікальні об'єкти. І громада на цьому не заробляє. Ти не можеш офіційно її відвідати - заплатити 20 чи 50 гривень і щоб вони йшли на користь і відновлення тієї самої церкви. Вони не знають як це зробити (або не хочуть це зробити). І це для мене більш складні проблеми. Тому що в туризмі є сенс тоді, коли всі заробляють гроші. Коли підприємець, який має кафе у селі заробить на туристі, коли продасть йому каву чи обід, коли готель продасть йому ліжко-місце і заробить свої 100-200 гривень і тоді є життя у цьому всьому. А інакше воно якимось неправильним шляхом рухається, не розвивається. Це відрізняється від необов'язкових, добровільних пожертв. Коли є "живі гроші" люди розуміють, що для того, аби розвиватись - треба рухатись у напрямку і рухатиметься все навколо.

Після створення громад не змінився підхід до цих питань?

— Дуже складно мені про це сказати. До виборів у мене був досвід спілкування з 2 сільськими головами Мукачівського району. Один із них змінився, а один ні. Коли я їм казав - слухайте, у вас є чудові об'єкти, які без коштів можна довести до нормального рівня, десь треба підстригти дерева, десь розчистити - вони мені кожного разу починали говорити про якісь великі проекти, які вони очікують, про мільйонні інвестиції, які будуть у їхньому селі - це їх цікавить. А там, де ти можеш зробити дуже просто і дешево - приїде 100 а потім 1000 людей, а потім можливо і більше - це їх не цікавило. Я тоді 2 рази поговорив, а потім плюнув і не спілкувався з сільськими головами. Але є інший приклад - село Білки, де ми були з екскурсією більше місяця тому. Я просто хотів поїхати туди з екскурсоводом, що б мені розказали - бо це одне із найбільших сіл Закарпаття, воно унікальне і там народилось багато відомих людей, старі млини, є 10 районів у селі. Ми не домовлялись із сільським головою ні про що, ми з ним не знайомі. Але він дізнавшись, що буде група туристів - прийшов на зустріч, привітався, дав нам декілька пляшок білківської самогонки і поїхав по своїх справах. Це рідкісний випадок і підхід.

Є стандартне туристичне Закарпаття - сакури, Синевир, Паланок, Косино і мабуть ще кілька об'єктів. Це те, що працює і гарно продається. Всі львівські, київські турагенства продають саме таке Закарпаття.

Під ним більш-менш є інфраструктура. Більш-менш, тому що якщо взяти наприклад Синевир - там є постійно конфлікти - що інфраструктури не вистачає, що перетворили озеро на базар, бо не беруть гроші за вхід, а якщо беруть то невідомо куди вони потім йдуть і купа делікатних моментів. А якщо береш Косино - то це вже інфраструктура. Але є "непопсове" Закарпаття, об'єкти про які не знають, туристів туди не ведуть бо це не користується попитом, виходить замкнене коло. І ті поїздки, які ми зараз робили по Закарпаттю - вони мають ціль познайомити закарпатців із Закарпаттям. Показати те, що у Перечині може бути прикольно. Якщо ти маєш правильного гіда, який тобі показує правильні об'єкти і ти приходиш із того Перечина і думаєш - не погане місто. Так, це одноденна чи кілька годинна поїздка, але з цього все починається. Ти приїжджаєш, платиш гіду, в краєзнавчий музей, в храм і всі ці люди розуміють, що гроші лягли в кишеню і хочуть, щоб до них їхали знов. Всі знають, що Перечин тільки за лісо-хімкомбінатом, а там насправді круто, якщо ти їдеш із розумом. Ті самі Білки і купа інших сіл. У Боржавському наприклад унікальний кар'єр, який колись був дном моря. Можна навіть з собою взяти мушлі. Але він закинутий і там нічого немає.

Чи знайшли ви нові туристичні магніти за останній рік?

— Кожен туристичний об'єкт є більшим чи меншим магнітом, особливо коли вони складені в маршрут, то вони помножуються. Закарпатці у тому числі готові залишати гроші і подорожувати. Те, що зазвичай ми називаємо магнітом має бути великим і особливим, тим що приваблює десятки, сотні тисяч туристів. Можу розказати на прикладі Мукачева. Я сподіваюсь, що у Мукачеві має бути 5 туристичних магнітів, вже наявні - Паланок, РЛС на Шипці (можна його назвати Чорнобилем без радіації). Далі - наша кельтська історія - вона унікальна, важлива і ніяк майже не представлена крім кількох статуеток у різних місцях. Я сподіваюся, що у Мукачеві буде скансен, про це говорять. Ще один магніт у Мукачеві - аквапарк (зараз це питання часу, коли його добудують). І ще біля Чернечої гори є система печер. Є дискусії про них, і інформація що їм може бути 600-700 років, їх приписують монахам. Якщо це правда - то це величезний магніт. Я спілкувався з археологами, ми хочемо зрозуміти чи варто їм приділяти увагу, бо зараз є багато легенд і фантазій про те, що це дуже старі печери (і навіть 1000 років).

Mukachevo.net

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі