Кандидат від ДПУУ Олександр Довбуш: «Бізнес – це основа благополуччя Ужгорода, його потрібно підтримувати»

Над чим працюватиме, як обирав команду і які першочергові завдання ставить перед собою – розпитуємо кандидата.

-        Пане Олександре, розкажіть трішки про себе – де живете, чим займаєтеся?

-        Якщо розказувати про все життя, то сторінки забракне… Насправді за роки довелося поїздити Європою, працював за кордоном, мав там власний бізнес, зокрема, фабрику з пошиття спортивного одягу. Крім того, серйозно займався спортом – дуже люблю бойові види. Зрештою вирішив повертатися в рідний Ужгород, хоча й було багато можливостей лишитися  жити за кордоном. Але тягнуло додому, як і багатьох наших людей, в принципі. Тут довелося теж багато працювати, щоб, як кажуть у нас, міцно «стати на ноги», тож упродовж останніх років займався приватним підприємництвом, очолюю ТОВ «Закарпатагроспецмонтаж». Зараз балотуюся до Ужгородської міської ради по виборчому округу № 1 від Демократичної партії угорців України.

-        Чому ви вирішили піти в політику? 

-        Хочете відверто? Я не дуже хотів іти, але навколо багато знайомих, друзів, які, спостерігаючи за ситуацією навколо, підштовхнули мене до такого кроку. Казали: йди на вибори, до міської чи обласної ради, бо ти вмієш організовувати людей, будувати, створювати. Ти коли берешся за щось, то в тебе все виходить, ти знаєш, куди стукати, щоб двері відчини. Інші переконували: ми тебе знаємо як порядну людину, яка вміє і не боїться працювати. Дослухався і прийняв рішення, вирішив, що можна спробувати, адже досвід справді чималий, бажання розвиватися є, так само, як і бажання щось змінювати на краще.

-        Як обрали, з ким рухатися в команді? Чому саме від Демократичної партії угорців України? Чим вона вам близька?

-        Насправді пропозиції були від різних команд, але керувався насамперед внутрішнім баченням – уже якщо йти до влади, то з тими, кого знаю, кому довіряю. Багато товаришів саме серед Демократичної партії угорців України, я знаю цих людей, виріс із ними, вони нічим себе не скомпрометували і справді люблять Ужгород, а не на словах. Відповідна, і ця політична сила чиста, незаангажована. До всього, маю й коріння угорське, і це стало додатковим плюсом при виборі політсили. 

-        Вочевидь, уже зараз, плануючи свою майбутню діяльність, можете сказати, де бачите себе, в якому напрямі, галузі міського господарства могли б докласти свої знання, навички, досвід?

-        Оскільки працюю в бізнесі, то розібрався в багатьох питаннях, що стосуються економіки – як будувати, як організовувати підприємство, особливості менеджменту, підбору персоналу, роботі з людьми. Головне – як організувати процес таким чином, щоб був результат.

-        Для вас пріоритет – розвиток і підтримка економіки?

-        Так, економіка – це фундамент розвитку Ужгорода, його громади! Вважаю, що підприємництво сьогодні – це основа благополуччя міста, села, області, його потрібно підтримувати і стимулювати. У першу чергу це стосується малого бізнесу, який переважає, і на якому тримається багато чого. Це ті маленькі кав’ярні, пекарні, ресторанчики, виробництва, завдяки яким поповнюється казна. А стабільний, успішний бізнес – це в першу чергу стабільне наповнення бюджету. А наповнений бюджет – це відремонтовані дороги, це нові школи й садочки, це освітлені вулиці нашого рідного міста. Це зайняті люди й, відповідно, благополучні родини, і це дуже важливо!

-        Якщо ми вже заговорили про благополуччя людей, то треба визнати, що воно не буде повним, якщо не буде і комфортних умов проживання. Знаю, що в окрузі, від якого ви балотуєтеся, багато проблем…

-        Горяни, Радванка, Гарагіна, Доманинці, Дравці, Анкудінова – це справді дуже складний і строкатий округ, але добре його знаю, бо давно тут живу. Роками спостерігаю з тим, як живуть у цьому мікрорайоні люди, роками їм обіцяють і обіцяють, депутати міняються, а проблеми залишаються. Бруд, сміття, відсутність тротуарів, вулиці, якими страшно їздити. Уявіть, від радянських часів на окремих автодорогах мого району немає асфальтового покриття!

-        Так, із дорогами тут справді скрутно…

Інше питання – транспортне сполучення: до колишнього військового містечка, відомо нині як «555», не їде жодна маршрутка! «Двійка» розвертається в Горянах, а потім 3 чи 4 кілометри люди повинні йти пішки, та якщо молода людина ще пройде цей шлях, то як бути літнім чи хворим? Таке враження, що це не Ужгород, не обласна столиця, а якесь село…

Крім того, багато проблем у людей, котрі живуть на Радванці, з документами на землю, на якій розташовані їхні будинки, і на самі будинки, і з прописками. Через це люди не отримують соціальні виплати, і в першу чергу це стосується ромської громади. Чому люди повинні страждати? Невже за 30 років незалежності не можна було навести з цим порядок? Загалом, у кожному мікрорайончику свої питання. Які потребують вирішення. Над ними всіма треба працювати, а не тільки обіцяти. Вважаю, що всі ужгородці заслуговують на гідні умови життя!

-         Пане Олександре, спасибі вам за розмову, успіхів вам та перемоги!

      Надія Петрів