Трудова міграція в умовах карантину: куди їдуть закарпатці й де працюють?

Скільки ж українців на заробітках?

Згідно з дослідженням, проведеним VoxUkraine за 2012-2017 роки, загальний обсяг міграції робочої сили з України у 2017 році був щонайменше 2 млн осіб. Із них пів мільйона перебувають у Польщі, понад триста тисяч – у Росії, частина в Італії, Чехії та інших країнах Європейського Союзу, десятки тисяч навіть не в Європі, ще далі. Та очевидно, що ці дані – верхівка айсберга, бо насправді дізнатися реальну кількість гастарабайтерів практично нереально: частина їздить тільки на сезонні роботи, ще більша кількість працює нелегально…

Куди їдуть наші люди? Загалом, за даними «Українського обстеження робочої сили» (LFS) та Державної служби статистики України за 2017 рік, найпопулярніші напрями для трудової міграції українців – Польща, Італія, Росія та Чехія. Так, навіть Росія, хоча через агресію на сході України з цієї держави виїхало чимало українців. 

Польща: тяжка робота на заводах та будівництві

Із впровадженням безвізового режиму Польща стала одним із найпопулярніших напрямів трудової міграції для українців. Проте карантинні обмеження внесли свої корективи. Наприкінці березня – на початку квітня відбувся масовий відтік українців із Польщі. Тоді, за приблизними оцінками, польський ринок втратив більше 150 тисяч українців. Більшість трудових мігрантів вирішили все ж перечекати та поспостерігати за розвитком ситуації зсередини країни. За даними дослідження польської рекрутингової компанії EWL Group, проведеного у середині квітня, 85% українських респондентів вирішили залишитися у Польщі під час пандемії COVID-19. 55% опитаних більше боялися втратити роботу, ніж захворіти на коронавірус. Для багатьох працівників погіршення умов праці та скорочення робочих місць також не стали причиною повернення додому.

Ми поспілкувалися з паном Анатолієм (тут і далі імена героїв змінені з етичних міркувань. – Авт.), який працює у Польщі на автомобільному заводі «Volkswagen». В Україну він не повернувся через те, що має робочу візу, а от його співвітчизники, у яких закінчувалися терміни дії документів, не мали іншого виходу, як їхати додому. Також Анатолій розповідає, що 750 українців були звільнені з підприємства ще до початку карантину без будь-яких пояснень: «Звільнені працівники змушені були терміново шукати роботу на сусідніх заводах, однак мало кого взяли», – каже чоловік.

Українців зазвичай наймають на важкі чорнові роботи – на будівництво, заводи з обробки металу та дерева, вантажниками на склади тощо. Жінки влаштовуються переважно у салони краси, готелі та супермаркети. Представник рекрутингової компанії EWL Анатолій Зимнін зауважує, що працівники з України потрібні зараз у логістиці (тобто водії та вантажники), споживчій сфері, на будівництві, у промисловому виробництві, а також для сезонних робіт в аграрному секторі. Щодо останнього, то тут потреба у наших працівниках надзвичайно велика у багатьох країнах Європи. Польські фермери готові навіть збільшити оплату для українських заробітчан та взяти на себе витрати за обов’язкове тестування на COVID-19, тільки б забезпечити вчасний збір та обробку врожаю.

Щодо ставлення поляків до українців коментарі дуже неоднозначні. Пані Марія з Іршавщини ділиться своїм досвідом: «Працюю в Польщі 2 роки. Приїхала сюди на кухню мити посуд, не знала по-польськи ні слова. Зараз працюю інженером на великій фірмі. Хочу сказати одне: люди однакові всюди. Є добрі, є погані. Стикалась з людьми, які були до мене вороже налаштовані, але з часом змінювали думку. Бо ставлення до себе формуємо ми самі».

Отже, Польща приваблює наших заробітчан заробітною платою, яка майже у чотири рази перевищує українську (в середньому, 1270 доларів проти 326), легкістю вивчення мови, близьким розташуванням та великим попитом на українських працівників.

Чехія: працювати нелегко, але багато «своїх»

Чеський уряд інформує про те, що у їхній країні легально проживає і працює 140 тисяч українців. Скільки наших земляків перебувають там нелегально – невідомо. Але факт у тім, що українці становлять найбільшу діаспору в Чехії.

Посол України у Чехії Євген Перебийніс повідомляє, що основна частина українських заробітчан – жителі Закарпаття, Львівщини та Тернопільщини, проте спостерігається тенденція зміни географії, оскільки почали емігрувати люди з Центральної та Східної України, у тому числі й Донбасу.

В інтерв’ю для Радіо Свобода Перебийніс розповів: «Є потреба у робочих руках на підприємствах Чехії. Українці, традиційно, найбільш прийнятні з різних точок зору, зокрема ментальної, своєю працьовитістю. Серед чехів є консенсус, якщо вже когось запрошувати на роботу, то це мають бути українці, бо у них добрий досвід саме з українцями… Чеський уряд, із метою привабити більше українців, ухвалив відповідні програми, якими передбачаються високі квоти на прийом української робочої сили, а це десь 40 тисяч людей на рік…  З одного боку, ситуація не дуже позитивна для нас, бо це викачування рук і мізків із України. Але з іншого, ці програми передбачають, що українці, які приїжджають і далі будуть їхати, матимуть нормальне проживання, страхування, адекватну зарплату, не нижчу, аніж у чехів на цих робочих місцях. Ці програми роблять більш цивілізованими умови працевлаштування українців. На чорному ринку – інший контраст. Коли українці приїжджають нелегально, їх використовують недобросовісні посередники, вони живуть у нелюдських умовах, по 10 людей у кімнаті...»

Сфери, у яких задіяні українці у Чехії, не сильно відрізняються від польських. Заробітчани також працюють на будівництвах, різних заводах, у готелях та інших закладах сфери послуг, а також у аграрному секторі.

Директор однієї з агрофірм Томаш Зоуфалій розповів: «У сфері землеробства ми використовуємо робочу силу з України. Нам здається, що для цієї роботи вони підходять найбільше. Ми їх роботою зазвичай задоволені. Працьовиті люди».

З початком пандемії та впровадження карантину більшість українських заробітчан залишилися у Чехії, значна частина з них мають так званий «сталий побут», який дозволяє перебувати на території країни повністю легально.

Валерія Іващенко, яка працює на заводі з виготовлення пожежних сигналізацій, розповідає: «Працедавці відправляють робітників в оплачувану позапланову відпустку із збереженням 70 відсотків зарплати. Та не всім такі відшкодування ідуть: в основному працівникам заводів, де профспілка захищає інтереси працівників. А, наприклад, працівникам готелів, ресторанів не платять за цю відпустку».

Чехія приваблює українців лояльністю до наших працівників, високими зарплатами (в середньому, 1550 доларів на місяць), можливістю офіційного працевлаштування та великою діаспорою земляків, що дозволяє легко адаптуватися та почуватися вільно у цій країні.

Італія: обіцяють одне, а отримуєш інше

Лише офіційно в Італії проживає близько 147 тисяч українців. Саме сюди виїжджають переважно жінки (71%), адже у державі дуже багато пенсіонерів, яким потрібен догляд та допомога з домашніми справами. А також це туристична країна, де завжди потрібні покоївки у готелі та сезонні працівники у сфері обслуговування. Ніша українських чоловіків у Італії – будівництво.

Оскільки багато заробітчан живуть нелегально, то доводиться працювати важко і за невелику оплату. Пан Володимир живе у Неаполі вже майже 12 років і ділиться враженнями про свою першу роботу: «Доводилося працювати по 10 годин на день, я був вантажником, іноді треба було відносити 20-кілограмові ящики на 5 чи 6 поверх, а оплата була 18 євро на день».

Проте є люди, яким щастило ще менше. Часто доводиться чути історії, як заробітчанам обіцяють працевлаштування, а натомість жорстоко підставляють. Такою історією з нами поділився Юрій, який працював у Італії 4 роки, щоб заробити на власний бізнес. Він домовився про роботу на будівництві, його мали зустріти на вокзалі та показати, де він буде проживати і працювати. Натомість по приїзді на Юрія напали декілька молодиків, побили та відібрали все цінне майно. На щастя, знайшлися небайдужі, які допомогли йому облаштуватися та знайти роботу на автозаправці.

На Фейсбук-сторінці спільноти «Українці в Італії» було проведене опитування: «Із чим пов'язані основні труднощі, з якими зустрілися, приїхавши на роботу до Італії?». Більшість респондентів відповіли, що зазнавали проблем саме від співвітчизників, які беруть гроші за допомогу в працевлаштуванні та дають недостовірні відомості щодо роботодавця. Менше заробітчан відповіли: «Обіцяли одну зарплату, а отримали іншу». Також були поодинокі відповіді, що «з проблемами не стикався» або «зароблені гроші усе виправдовують».

Крім цього, в опитуванні українці скаржилися на упереджене ставлення до них з боку італійців та на те, що вони «критикують, багато вимагають і при цьому намагаються заплатити якнайменше». Зокрема, українки серед неприємностей відзначають домагання і непристойні пропозиції від старших чоловіків.

Отже, згідно з нашим аналізом, українці не дуже задоволені умовами праці в Італії, проте більшість заробітчан знаходяться там вже роками чи навіть десятиліттями, вивчили мову, звикли до культури, їх влаштовує оплата, тому змінювати робочі місця вони поки не готові.

Росія: платять менше, але адаптуватися легше

Із 2014-го привабливість російського напряму для заробітчан зменшилась у 3-4 рази. Проте за останніми даними ФСБ Росії, оприлюдненими торік, за І півріччя в країну на роботу в’їхали 164,6 тисяч українців. Їх приваблює відсутність необхідності вивчати мову, не враховуючи вже постколоніальні зв’язки.

Щодо сфер, у яких задіяні українці, то це переважно догляд за дітьми і обов’язки домогосподарки для жінок та будівництво чи логістика (водії, вантажники) для чоловіків.

Українці, які зараз працюють у Росії, часто стикаються з осудом своїх земляків, адже вони працюють на країну-агресора. Так, один із користувачів Фейсбуку залишив такий коментар під статтею про заробітчан у Росії: «Знаю багатьох, хто туди їде на роботу, і не осуджую. Але мав місце випадок. Одна жінка вихвалялась своєю роботою в Росії і, відповідно, зарплатнею в 1000 доларів. Вона працює санітаркою в одному з військових госпіталів. Люди, що це? Як це? Я не осуджую, не заздрю тим грошам. Я просто в шоці! Як так можна спокійно працювати впритул біля тих людей, котрі власноруч стріляли в твого сусіда, похресника, племінника?»

Оплата праці у Росії менша, ніж у Європі, проте легше адаптуватися через схожість мов та культур. Пані Антоніна, яка працює там вже 9 років, розповідає: «Я змінила декілька сімей, всюди доглядала за дітьми, готувала та прибирала, вдома я робила те саме безкоштовно, тому жалітися нема на що. Єдине, що хотілося б, звісно, більше часу проводити зі своєю родиною, бо виховуючи чужих дітей, зовсім не бачу своїх, не маю можливості спостерігати, як ростуть онуки».

Це одна з найбільших проблем всіх родин, члени яких змушені їхати на заробітки. Діти ростуть без батьків, жінки змушені перебирати весь тягар побутових обов’язків на себе. У місті з цим легше, а от у сільській місцевості, коли треба наколоти дров чи заготувати на зиму сіно, жінкам доводиться не менш важко працювати, ніж їхнім чоловікам у інших країнах. Коли це зміниться – залежить від нас самих, адже ніхто за нас не побудує успішну і багату державу.

Марина ОЛАШИН,

студентка 1 курсу магістратури

факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка

газета Новини Закарпаття

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі