Закарпатець, який побував у 47 країнах світу, розповів про подорожі під час карантину (ФОТО)

Мукачівець Денис Молодцов автостопом проїхав понад 100 000 км. та побував у 47 країнах світу.

Денис Молодцов народився і жив в Мукачеві, проте одного дня вирішив здійснити свою мрію – стати справжнім мандрівником. За понад 6 років він об’їздив 47 країн, познайомився з сотнями цікавих людей.

Пандемія Covid-19 та карантин застав Дениса, коли той був в горах Чилі. Він готовий поділись своїми враженнями, емоціями та цікавими спостереженнями.

— Денисе, ти вже кілька років мандруєш світом. З чого все почалось?

— Я мріяв бути мандрівником давно, не туристом, а саме мандрівником. Тим хто пізнає культуру не через вікно автобуса, а тим хто спілкується з місцевими, вивчає їхню мову, відвідує непопулярні місця, може відчути чим живуть люди в тому місті/регіоні/країні. Але завжди було щось, що мене тримало - навчання, робота, друзі…і в один момент, коли я задумався чи тим шляхом я йду в житті, друзі мене покликали в тріп в Одесу. Це був початок червня 2015 року. Я звільнився на тиждень швидше ніж вони і не хотів просто сидіти вдома. Я відкрив карту України, приблизно проклав маршрут і поїхав у свою першу автостоп-подорож. Тоді в сумі я катався 2 тижні і проїхав біля 5000 км. Після цього я зрозумів що для подорожей не треба «горбатитись» цілий рік на неулюбленій роботі. Потім було десь 15-20 коротких подорожей на 3-7 днів в яких я відвідав багато міст України, а також Молдову та Білорусь. На початок 2017 року я побував тільки в трьох країнах. На сьогоднішній день це вже 47 країн і більше ніж 100 тис км автостопом. Я також опанував кілька нових професій.

Якось ми мали пройти 10 км від Чилійського до Аргентинського кордону. Люди попереджували нас, що тут є пуми. На щастя, я обдарований жахливим голосом, тому я співав цілу дорогу і ніякі пуми нас не з'їли.

— Денис, ти реально крутий. Так подорожувати непросто, але ти встигаєш ще й фотографувати і так смішно жартувати.

— Бувало всяке. І недуже веселе. Скільки разів доводилось мерзнути, або терпіти неймовірну спеку. Прокидатись о 4 ранку, щоб побачити чарівний схід сонця. Я загубився в пустелі в Палестині, зламав ребро в Сальвадорі, заблукав в джунглях Мексики, двічі був прийнятий за терориста (військовими в Туреччині та поліцією в Ізраїлі), з контрабандистами перетинав кордон Албанії, мало не помер в горах Перу. Важко згадати всі події, але я пам'ятаю всіх людей, що траплялись мені на шляху. Завдяки ним я зумів зробити все це.

— Всі цікаві подорожі обходяться тобі майже задарма. Як це вдається?

— Каучсерфінг. Про нього кажуть - соціальна мережа для добрих людей. Тут можна безкоштовно знайти нічліг в будь-якій країні світу. Якщо чесно, то перші рази я використовував його саме тому що це безкоштовно, але дуже швидко зрозумів, що є дещо набагато цінніше.

За декілька років регулярного використання каучсерфінгу я зустрів дуже багато цікавих людей, які стали для мене хорошими друзями. Ніякі 5-ти зіркові готелі не замінять того відчуття, коли ти приходиш до незнайомої людини і буквально через 2 години ви вже обговорили все на світі і ти знаєш майже всі важливі події, що сталися в житті цієї людини. Такі подорожі дали мені зрозуміти, що в нашому світі повно альтруїстів, які з добротою і відкритим серцем допоможуть тобі, не дивлячись на те, що ви знайомі не більше доби.

Плюс до всього це найкращий спосіб пізнати культуру країни чи регіону, або ж просто дізнатися щось нове.

Так, наприклад, у Сербії ми зупинялися в оперного співака, який співає в особистому хорі православного патріарха Сербії.

В Туреччині я зупинявся у байкера, який запросив мене в їхній закритий клуб. В Будапешті одного разу ми зупинялись в дизайнера, який захоплюється індіанською культурою і він тільки-но повернувся з так званого "походу". 2 тижні вони жили в лісі без телефонів, усілякого зв'язку, і електрики в індіанських наметах (тіпі) у імпровізованому племені. У них навіть війни були (сміється).

Одного разу в Білорусії я «стопив» (зупиняв автівку) з Мінська в Оршу, тоді падав дощ, було досить холодно і ніхто не зупинявся. З горем навпіл я доїхав до місця призначення, але дуже змерз. Прийшов на "вписку" (це так називається місце, де ти ночуєш) там мене зустріла привітна сім'я. Вони відразу нагодували, напоїли чаєм і сказали що у них є своя баня, яку вони топлять по суботах, а то якраз була субота. І вже за кілька хвилин ми з господарем будинку дядьком Кольом сиділи собі, парилися.

— Неймовірні історії. Але подорожувати автостопом та ще й оселятись у незнайомих людей в чужій країні не страшно?

— Перше, про що думають люди, які не знають про цей сайт (каучсерфінг) це безпека. І вони праві, тому що приймати у себе вдома, або ночувати у когось, кого ти ніколи не бачив - трохи страшнувато. Але насправді все набагато простіше. Мені здається, що ми всі просто передивилися фільмів жахів (сміється). За весь мій досвід бувало або добре, або… дуже добре (усміхається).

До того ж, на сайті працює система відгуків, якщо ти у когось ночував, або приймав когось, то потім ви пишете відгук один про одного і чи рекомендуєте ви іншим заночувати/прийняти цю людину. Або ж можна просто допомогти людині показавши їй місто. Це дуже круто коли ти в незнайомому місті або країні, не знаєш куди піти, де поїсти, або в який автобус сісти. І в цій ситуації з'являється людина, яка допоможе у всіх цих справах. Це дуже важливо. А ще на таких сайтах як: «workaway» i «helpexange» можна знайти волонтерську роботу де в середньому просять допомогу 5 годин в день, 5 днів на тиждень.

За це людина отримує безкоштовне житло та їжу. Але особисто я б не назвав це роботою. Тут немає відносин бос-підлеглий. Це більше нагадує допомогу другу. Часто можна знайти дійсно цікаві проекти. Наприклад, в Румунії я допомагав будувати еко-будинки. В Ізраїлі збирав оливки, гранати, банани та цитруси.

В Палестині тиждень провів в кемпінгу посередині пустелі. А в Туреччині 2 тижні провів в серці Стамбула в хостелі, а потім ще 2 тижні на фермі на березі моря біля Анталії, причому не витратив жодної копійки. На Кіпрі я допомагав по господарству одному дідусю-байкеру з Німеччини. Це вважається волонтерством. І я люблю волонтерство, тому що ти втрачаєш відчуття часу. Не треба іти на роботу, чи в універ. Інколи я навіть забуваю, яке сьогодні число. До речі, сьогодні п'ятниця або вівторок? (сміється). Просто живеш «в кайф», допомагаєш людям, розвиваєшся, досліджуєш місцевість.

— Що до коронавірусу. Де він тебе застав? І як бути в цій ситуації людям, які люблять подорожувати?

— Я зараз в Чилі. Коли це все почалось, якраз був в горах.

— Яка там ситуація? Чи хотів ти повернутись додому?

— Навіть, якби й хотів, не встиг би. Бо, коли повернувся з гір, все вже почалося. Чилі - одна з країн з найгіршою статистикою захворювань, не дивлячись, що населення всього 18 мільйонів. Я не планував повертатись. У моїх планах було ще кілька країн латинської Америки. Сподіваюсь, що скоро я зможу побувати у Болівії, Парагваї, Уругваї та Бразилії. Коронавірус та всі ці обмеження просто жахіття для тих, хто любить подорожувати, але я завжди сподіваюсь на краще.

Ну і до цього інтерв'ю ми додаємо фото з Денисових подорожей. Вони і справді вражають.