Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

У фотоколажі використано фотографії Валентина Кузана та Маргарет Бурк-Уайт для журналу LIFE
– Михайле, твоє захоплення дуже оригінальне! Як зародилась ідея колекціонувати старі фото?
– Усе почалося після університету. Закінчивши філологічний факультет, вирішив досліджувати свою маленьку батьківщину, село Майдан на Міжгірщині. Результатом цього стала невеличка книга «Майдан – Верховинський наш край», такий собі «камерний» тираж для своїх – 10 примірників, які я подарував друзям, рідним і знайомим.
– Який період охоплено у книзі?
– У книзі описується період від першої згадки про село (близько 500 років тому), але здебільшого йдеться про ХХ століття. У виданні я вмістив старі фото, які збирав з різних джерел. До речі, дивуюся, що таке маленьке село могло мати такі класні фотки, завдяки яким сьогодні можна багато чого дослідити.
– Що стало підґрунтям для твоїх досліджень?
– Основою стало дослідження вчителя руської народної школи, емігранта з Курської губернії Володимира Посторонкіна, який у своїй праці «Хроніка села Майдан» описав перебування в селі на початку ХХ століття – у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Книга, яка, можна сказати, «за сімома замками» зберігається в школі, мені потрапила до рук завдяки вчительці історії, це був великий стимул для дослідження. Взагалі я починав із того, що мав під рукою: енциклопедії про Закарпаття, архіви, зокрема іноземні інтернет-архіви.
– Скільки фото у твоїй колекції?
– У моїй колекції декілька десятків світлин, на яких, здебільшого, загальні пейзажі села. Оскільки Майдан така собі родзинка Міжгірщини, знаходиться між горами, то є чимало фото, зроблених з вершин гір, краєвиди, а також фото місцевих під час весіль, шкільних заходів, із соціально-культурного життя села. Це все дуже атмосферно!
– Такі світлини справді цікаво досліджувати. До речі, звідки ти їх береш?
– Частину я знайшов у Інтернеті, також відвідував старших людей, які, на мою думку, могли мати цікаві архіви, подивився, що в них є. Багато людей, які мають старі фото, не здогадуються, якими важливими вони можуть бути для нащадків. Вони зберігаються в неналежних умовах, втрачаються, можна сказати, що з кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття, багато автентичних і колоритних світлин колись можуть просто опинитися в печі.
– Щось було незвичним для тебе під час таких досліджень?
– Мабуть, те, що ці фотографії можна знайти в найбільш несподіваних місцях. Наприклад, одну фотографію я знайшов, переглядаючи Pinterest під запитом «Karpaty. Chehoslovakia», і упізнав там знайомий рельєф гори. Навіть було таке, що я слухав підбірку «Коломийки Міжгірщини» в YouTube, де транслювалася фотопідбірка, і там побачив своє село, причому здивувався, що колись люди краще знали, як ремонтувати дороги, бо асфальт на фото був у чудовому стані, не те, що зараз.
Також здивувало те, що, наприклад, коли турист міг подорожувати малими селами в Карпатах, то міг із такого села надіслати листівку із зображенням населеного пункту. Наскільки це було розвинено на початку ХХ століття! Зараз, звісно, все простіше зі смартфонами і Фейсбуками, але оригінальність втрачається.
– Що ти плануєш далі робити зі своїми світлинами?
– Я думаю про те, щоб видати книгу більшим тиражем, написати більш детальну, обширну роботу, з якісним друком фотографій – було б класне втілення мрії. Це може бути чудовим підгрунтям для подальших досліджень, соціальних, історичних, етнографічних і не тільки. Тут тільки завдяки світлинам маленького села в горах можна дослідити історію всього Закарпаття!
Розмовляла Оля Богославська
Фото з архіву Михайла Марковича
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- Урок мужності від закарпатських гвардійців: дрони, медицина і натхнення
- Від фізика до снайпера. Як шкільний вчитель став невидимим воїном Нацгвардії
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- «Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Петанк як реабілітація: в Ужгороді пройшов тренінг для фізіотерапевтів
- Ліф на варті кордону: чотирилапий герой Чопського загону
- Може летіти на відстань до 7 км: волонтери "Руху підтримки закарпатських військових" виготовили дрон "Горгона"
- «В пікіруючому польоті скидаю вибухівку прямо у ворожий бліндаж…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- «За три виїзди в мене було п’ять підривів на протипіхотних мінах…» Історія бійця 128-ї бригади Олега
- "Моє завдання як оператора БПЛА — збереження особового складу та захист держави" — нацгвардієць Мар’ян Витязь
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
До цієї новини немає коментарів