Втрачений Ужгород: історія про гучне самогубство угорської акторки Моргіт Кормош

Почнемо, як завжди, здалеку, з передісторії. У 1928 році на нинішній площі Петефі 33-річний хімік-інженер Бейла Розгоні (Rozgonyi Béla) відкрив невеличкий завод із виробництва лікерів. Де знаходився цей завод – достеменно невідомо, на рекламах різних часів його адреса значилася під № 44, тобто мав він бути десь у дворику біля автобусних зупинок ближче до початку вулиці Мукачівської. Виробляли на підприємстві «Rozgonyi» лікери кількох видів, ром (його в ті часи у називали «румом»), палинки (фруктову горілку). Крім того, займалося підприємство і продажем пива, маючи на своїй території великий склад, де напій зберігався у бочках.

Сам Бейла Розгоні проживав в Ужгороді з дитинства, хоча народився 1895 року у Чопі, де його батько Йожеф мав невеличке підприємство з виробництва спирту. Не дивно, що і Бейла, і його молодший брат Ендре вирішили продовжити батькову справу. Бейла вивчився на хіміка-інженера в Будапешті та Берліні, Ендре – в чеському Брно. Після участі у Першій світовій війні, у 1922-му, Бейла в Німеччині заснував власний бізнес – відкрив невеличке виробництво алкогольних напоїв. Але згодом чомусь повернувся до Ужгорода, де у 1928 році, за даними книжки «Ungvár és Ung vármegye» став власником лікерного заводу. Цілком можливо, що це підприємство працювало і до того, бізнес міг організувати ще батько Бейли, бо вже на промисловій виставці, яка проходила в Ужгороді у 1927 році були представлені лікери «Rozgonyi». Тоді газети писали, що свій павільйон завод обладнав у стінах Керамічної школи (знесеній будівлі, яка частково була розташована на нинішній площі Поштовій), прикрасивши приміщення оригінально розписаними художником Йосипом Бокшаєм бочками. Особливо тоді відзначали чудові смакові якості яєчного лікеру «Rozgonyi». А в іншому павільйоні підприємство продавало для гостей виставки пиво. Хтозна, можливо, якраз успіх виробів на промисловій виставці і спонукав Бейлу Розгоні повернутися додому і продовжити справу батька тут.

На жаль, ми не маємо жодних світлин Бейли, але газети описували його, як гарного і міцного молодого чоловіка, котрий багато років займався важкою атлетикою, виступаючи на змаганнях за місцевий клуб «UAC» («Ужгородський атлетичний клуб»). У такого статечного і заможного холостяка і закохалася молода акторка Моргіт Кормош.

Моргіт на той час було всього 22 роки. Її батьки проживали в Будапешті і, як тоді писали газети, були дуже проти того, що їхня донька грає у театрі. Вони постійно вмовляли її покинути сцену, а тітонька в Югославії навіть підшукала для Моргіт заможного нареченого, котрий став би їй чудовою парою. Моргіт з’їздила до тітоньки, аби поглянути на претендента, та зрештою категорично відмовилася виходити за нього заміж. Слід сказати, що молоду акторку дуже хвалили газети. Коли Моргіт у 1929 році прийняла запрошення кошицького театру, писали, що вона мусила вивчити головну роль всього за 24 години. Вдалося це їй, мовляв, прекрасно, на сцені дівчина виглядала «чистокровно, свіжо і смачно, захоплюючи молодими і солодкими чарами».

Де саме познайомилися Моргіт і Бейла, дані різняться: одні газети писали, що в Ужгороді, інші – що у Кошице. Мовляв, Моргіт одразу ж без тями закохалася у Бейлу, котрий теж захопився дівчиною і пообіцяв на ній одружитися. Щойно закінчився театральний сезон, Моргіт переїхала до Бейли, повідомивши про це листом своїх ошелешених звісткою батьків. Звісно, у ті роки вважалося неприпустимим, аби пара жила разом до весілля. Тому Моргіт скоро написала батькам, що вони з Бейлою заключили цивільний шлюб (тобто, як зараз кажуть, «розписалися»), а у церкві обвінчаються пізніше. В Ужгороді їх усі також вважали законним подружжям, і лише одній своїй близькій подрузі у листі Моргіт зізналася, що Бейла так і не виконав своєї обіцянки одружитися.

Пара прожила разом у квартирі Бейли сім місяців. Моргіт повністю розірвала всі зв’язки з театром, стала вести спокійне життя звичайної провінційної домогосподарки. Там чим далі, тим більшими ставали сумніви дівчини у тому, що Бейла кохає її та одружиться з нею. Вона ревнувала його, постійно підозрювала у зраді, влаштовувала скандали, коли ввечері він ішов з дому без неї. А Бейла Розгоні справді мав таку хобі холостяцьку традицію – щовечора ходив із друзями грати до «Корони» у карти.

Тієї суботи, 15 листопада 1931-го, Бейла теж пішов. О 22.00 Моргіт подзвонила до «Корони» і попросила швейцара подивитися, чи там її чоловік. Коли почула ствердну відповідь, сказала, аби швейцар переказав Бейлі, щоб він негайно йшов додому. Бейла не послухався, прийшов аж після півночі. Моргіт зустріла його докорами і криками, на що Бейла зреагував спокійно, вийшовши до іншої кімнати. Знімаючи пальто, почув зі спальні звук пострілу, а коли забіг до кімнати, побачив, що Моргіт лежить на підлозі уся в крові. Чоловік негайно викликав телефоном лікаря, однак той лише констатував смерть, яка наступила внаслідок вогнепального поранення у серце. Куля увійшла настільки рівно, що поліцейські пізніше припускали, що Моргіт цілилася у серце, стоячи перед дзеркалом.

Саме поліцейські, розпочавши слідство, і розкрили страшну таємницю цієї пари, офіційно повідомивши, що Бейла Розгоні не укладав цивільного шлюбу з Моргіт ні в Ужгороді, ні в Будапешті. Цікаво, що поховали акторку в Ужгороді (на жаль, газети не повідомляли, на якому кладовищі), а попрощатися з нею прийшли тисячі людей, серед яких були батьки Моргіт та чимало її колег з різних міст і театрів. Газети писали, що розгнівані батьки дівчини ініціювали розслідування, та поліція не змогла довести вини Бейли Розгоні, котрий переконував, що не розуміє, чому Моргіт наклала на себе руки. Деякі газети, між тим, поспішили звинуватити Розгоні у смерті молодої акторки, через що він навіть судився з газетами. В одному випадку журналіста словацької «Правди» суд оштрафував на 600 корун з можливістю обміняти покарання на 10 діб тюрми.

Мабуть, варто додати, що це був не останній випадок суїциду в близькому оточенні заможного ужгородського виробника лікерів. У 1941 році його молодший брат Ендре, котрий допомагав вести бізнес на лікерному заводі, отруївся невідомою речовиною. Газети писали, що незадовго до своєї смерті 37-річного Ендре бачили в місті, коли він безтурботно гуляв з відомою у місті танцівницею. Після цього його знайшли в сімейному будинку мертвим. Записки він не залишив, тож ніхто з рідних не знав, що стало причиною такого вчинку чоловіка.

Площа Масарика у ті часи, коли там працював лікерний завод «Rozgonyi». У будинку № 24 проживав у 1936-му його власник Бейла Розгоні

А що сталося потім із самим Бейлою Розгоні? Влітку 1938-го він одружився в Ужгороді з іншою відомою красунею – перспективною будапештською тенісисткою Ідою Ференці (Ferenczi Ida). Свідком на весіллі в них був особисто мер міста Ернест Дудаш. Переїзду Іди особливо раділи в місцевому клубі «UAC», тенісне відділення якого значно підсилилося після того, як за нього почала виступати ця спортсменка. Відомо, що станом на 1940-ий рік Іда та Бейла Розгоні вже були батьками дівчинки Іди. Що ж сталося з цією сім’єю після Другої світової війни – невідомо. Як невідомою є і доля їхнього лікерного заводу «Rozgonyi». Можливо, ця публікація дозволить знайти нащадків колись такої знаної в Ужгороді родини, і тоді ми зможемо більше дізнатися про життя Бейли Розгоні, сповнене стількох трагічних моментів, і побачити, як же виглядав чоловік, якого так кохала красуня-акторка Моргіт Кормош.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі