В які близькі й недорогі мандри податися закарпатцям? Рекомендує письменник Андрій Любка

Вже минуло літо, дні коротшають, ночі стають все холоднішими, а багатьом так і не вдалося з’їздити кудись на відпочинок: у когось не вийшло з відпусткою, а хтось досі боїться подорожей, бо вважає, що це дорого. Саме таким людям я й хочу запропонувати кілька ідей для цікавих, близьких і абсолютно бюджетних закордонних мандрівок поблизу Закарпаття, – пише Андрій Любка для Varosh.

Румунія

Серед сусідніх країн для подорожей на першому місці в мене Румунія. Бо це незнана в нас, непопулярна, але надзвичайно гарна, цікава й дешева країна. До того ж, на відміну від Угорщини й Словаччини, у Румунію мало хто їздить, тому й черг на кордоні немає – за 15 хвилин можна пройти обидва контролі. Сюди досить легко дістатися навіть без власного транспорту: поїздом доїхати до Солотвина й перейти кордон пішки, а вже в Сиготі пересідати на місцевий громадський транспорт. Якщо ж машиною, то зручно їхати й через Дяково, куди зовсім нещодавно відремонтували дорогу.

Якщо ви ще ніколи не були в Румунії, то варто відвідати Сату-Маре (за величиною – як Ужгород!), Сіґету Мармацієй, за нагоди можна і в Бая-Маре поїхати. Але моя улюблена точка знаходиться просто на кордоні з Україною – це село Сепинца, де розташований Веселий цвинтар.

Місцевий тесля дев’яносто років тому почав робити для покійників дуже дивні нагробки: кольорові й «веселі», в яких він показував основну рису характеру чи найбільшу ваду небіжчика. Тепер таких нагробків тут понад 900, а об’єкт приваблює людей з усього світу. Вхід – 5 лей (1 євро).

На другому місці – унікальна лісова вузькоколійка Моканіца в гірському містечку Вішеу де Сус. Цю залізницю збудували, щоб доставляти ліс із важкодоступних узгір’їв над річкою Васер, а в наш час потяг перетворено на туристичну атракцію, що возить відвідувачів через національний парк. Її родзинкою є старі паровози, що для руху справді використовують водяну пару. Для цього поїзд везе з собою вагончик дрів, а по дорозі машиніст зупиняється, щоб набрати з річки води. Екскурсійна програма тут розрахована на цілий день, вартість квитка для дорослого – 15 євро. Але потурбуватися про резервацію треба заздалегідь: вузькоколійку добре розрекламували, і значна частина туристів тут – німці, французи, італійці та інші «немісцеві». Зарезервувати квиток можна на сайті: www.cffviseu.com. А якщо ви вже їдете у Вішеу де Сус, то не ловіть ґав і дорогою роздивляйтеся дерев’яні брами сільських обійсть і готичні церкви, завдяки яким Марамуреш внесено у список світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Словаччина

Про Кошице чи Високі Татри знають усі, тому я розповім про не такі очевидні речі.

Моє улюблене місце в східній Словаччині – Спишський регіон. У всьому світі знають про заселену й колонізовану німцями Трансільванію, край химерних замків і середньовічних міст, але забувають, що німецькі колонізатори селилися не тільки в румунських лісах.

Словацький Спиш – це регіон, де німці побудували чимало красивих містечок і сіл, церков оборонного типу і фортець. Тут можна переночувати в монастирі святого Мартина, побачити в Левочі найвищий у Європі дерев’яний іконостас, прогулятися загадковим Спишським замком (градом) і вдосталь надивитися на чепурні й добротні будиночки німецький бурґерів, в яких тепер живуть словаки й роми.

Ще одне чудо східної Словаччини – музей Енді Воргола (сучасного мистецтва) в Меджилабірцях. Аж не віриться, що посеред гір і загублених сіл можна побачити колекцію класика американського поп-арту вартістю в кільканадцять мільйонів доларів. Зрештою, цей край – частина історичного Закарпаття, де живуть русини(-українці) й поширена греко-католицька віра. Тому обов’язково заїдьте також у Пряшів і Свидник, де можна побачити навіть Музей української культури з багатою колекцією та надзвичайно цікавий скансен. А якщо ви вже там, варто випити кави також на Ринку в Бардейові, історичний центр якого внесено до списку ЮНЕСКО.

Додам ще одну приватну пораду від себе: у другому від Ужгорода словацькому селі (Орехова) побачите справа від траси велику бочку – заїдьте в двір за нею й накупіть на місцевому винзаводі сухого білого вина (1,35 євро за літр!) Будьмо! J

Угорщина

Я часто жартую, що моїми улюбленими туристичними точками в Угорщині є аеропорти в Дебрецені й Будапешті. Але якщо говорити серйозно, то в східній Угорщині є не лише зоопарк у Ніредьгазі, шопінг-центр M3 зі знижками біля траси чи священна для закарпатців ікона у Маріаповчі. Я ж хочу порадити вам для відвідин одне дуже непопулярне й одне надзвичайно популярне місця.

Почну з непопулярного, але неймовірно цікавого – це рибальський цвинтар у селі Сотмарчеке. Розташоване всього за кілька кілометрів від Берегова, це кладовище є унікальним в європейських масштабах – схожі можна знайти біля рибальських поселень в Норвегії чи Португалії, тобто на морі.

Але звідки взявся рибальський цвинтар, де замість хрестів людям закопують у землю довгі човни, у наших палестинах? Колись через село протікала Тиса, річка давно змінила русло, та рибальська традиція ховати людей під човнами (ще Харон знав, що смерть – це подорож на інший берег річки на човні!) збереглася донині. До речі, на цвинтарі серед простих людей похований і автор слів угорського гімну Ференц Кьольчеї.

Популярна локація, яку хочу порадити – «печерні» басейни в Мішкольці, бо як можна бути в Угорщині і не залізти в термальну воду? Громадських басейнів з теплою водою у цій країні безліч, ними нікого не здивуєш, але в Мішкольці вони по-справжньому особливі.

Розташовані в печерних ґротах і стилізованих скельних фйордах, тутешні терми не просто приємні, а ще й надзвичайно красиві та фотогенічні. Не кажучи вже про те, що дешевші, ніж у нашому Косині. До того ж поїздку можна спланувати так, щоб потрапити принагідно на славетний оперний фестиваль у Мішкольці.

Польща

Хоча з Польщею Закарпаття має тільки номінальний кордон, відкритий лише кілька днів у році під час Днів добросусідства, країну цю аж ніяк не варто оминати в подорожах. Якщо до Кракова й соляних копалень Велічки всі й без мене поїдуть, то пораджу вам два не настільки знані пункти призначення.

Перший – музей народного художника Никифора в Криниці-Здруй. Цей маляр-примітивіст працював в унікальному стилі, був жебраком і, як би в нас сказали, причинним, а насправді – простою й порядною людиною. У своїх картинах він створював цілком реальний, але в чомусь казковий світ; розглядаючи їх, чомусь згадуєш дитинство. У кожному разі, йдеться про мистецький феномен світового рівня, який ні в чому не поступається, наприклад, більш розпіареному Піросмані. До того ж Єпифаній Дровняк за походженням був лемком-українцем (цікаво порівняти його стиль і роботи Енді Воргола, родинні місця якого розташовані всього за 100 км). Нині Криниця-Здруй та навколишні польські містечка – затишні туристичні центри, тому тут також знайдете чим зайнятися і де відпочити.

Тим, хто цікавиться історією, раджу звернути особливу увагу на перевал Дукля на польсько-словацькому кордоні. Зазвичай ми проїжджаємо його дорогою, запримітивши тільки старі танки на обочині, але тут варто зупинитися й погуляти. Цей гірський перевал дуже зручний, тому його завжди обирали для переправи великих груп військ, а відповідно тут і розгортався театр запеклих воєнних дій. У двох світових війнах минулого століття кількість жертв (оборонців і штурмовиків) Дуклі сягає мільйонних цифр. Нині навколо перевалу можна знайти багато старих воєнних цвинтарів та монументів, а можна й просто погуляти, милуючись бескидськими краєвидами. Варто заїхати й у однойменне місто Дуклю, а також у довколишні містечка й сховані в гірських улоговинах села – це мальовнича й неповторна Лемківщина, про яку в народних піснях співається, що кращого краю на світі нема.

А чи є близькому до нас зарубіжжі якісь ваші улюблені місця? Буду вдячний, якщо поділитеся розповіддю про них у коментарях.

Андрій Любка,

Varosh

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі