Дмитро Бабенко: «Президент «Говерли» поступає підло»

Sport Arena попросила Дмитра Бабенка розповісти, як в 38 років він став легіонером, як пережив крах ставшого рідним клубу і де черпає мотивацію на футбольні виступи.

Як тільки «Говерла» завершила виступи в Прем'єр-лізі, її гравці розійшлися по інших клубах. Хтось залишився у вітчизняному вищому дивізіоні, комусь вдалося виїхати за кордон, комусь довелося зануритися в нижчі дивізіони. А ось досвідчений воротар Дмитро Бабенко після розставання з «Говерлою» змушений був стати легіонером і погодитися пограти в чемпіонаті «Литви».

Як на нього вийшов клуб «Лієтава», які амбіції заслуженого ветерана в зарубіжному футболі і з яким почуттям він залишав Ужгород? Про все це ми розпитали самого Дмитра.

– В якому ви були положенні після розпаду «Говерли»? Шукали собі новий клуб або так вийшло, що клуб вас сам знайшов?

– До речі, саме так і вийшло - спочатку мені подзвонив відомий український тренер Петро Іванович Кушлик (працював в минулому в «Говерлі»). Він зв'язав мене з Робертом Пошкусом і так вийшло, що мене запросили приїхати, допомогти. Якось особливо я й не шукав.

– У литовському клубі «Лієтава» ви будете саме грати, або мова вже йде про певну тренерську кар'єру?

– Поки мова йшла тільки про гру. Далі ще не замислювалися.

– Клуб «Лієтава» займає позицію якраз над зоною умовного вильоту, плей-офф. Відповідно, завдання на сезон буде - уникнути цього?

– Так, завдання - не потрапити в перехідні матчі і, природно, не вилетіти. А так, в клубі все розвивається: і команда, і інфраструктура. Зараз головне - не вилетіти, а вже на наступний сезон, напевно, будуть зовсім інші завдання.

 

– На Ужгород, де ви провели десять років, місто Янава хоч трішки схоже?

– Трохи. Тому що річка йде через все місто. Теж маленьке місто, хоча набагато менше, ніж Ужгород: менше 40 тисяч населення. Ну а так, досить-таки чисто і затишно - в цілому, Європа.

 

– На який термін ви підписали контракт?

– На один сезон, тобто до кінця року.

 

– Петро Кушлик потрапив в «Лієтаву» раніше. Яка його роль в клубі? Він входить до тренерського штабу?

– Так, він входить до тренерського штабу і допомагає Роберту. У них такий, своєрідний тандем вимальовується.

 

– Які перші враження від литовського футболу? За стилем він схожий на те, що є у нас в Україні?

– Ну звичайно. Футбол-то в принципі однаковий. М'яч один, як і всюди, поле зелене. Футбол в Литві специфічний, звичайно - багато боротьби. Ну і трохи кульгає ігрова дисципліна: у футболістів більше розслабленості.

 

– Трохи про сумне. Клуб «Говерла» (Ужгород) наказав довго жити. Все до цього йшло, але, тим не менш, як особисто ви сприйняли таке його завершення?

– Звичайно, важко. Команда, яка стала для мене, напевно, рідною, якій віддав десять років, так безславно закінчила. Мало того, що грали огидно, так ще й наш президент плюнув на все: на нас, на наші сім'ї, на рідних. По-моєму, йому взагалі плювати на футбол - це давно зрозуміло. Але так, як він поступає зараз, ні з ким навіть на зв'язок не виходить - вважаю, що це підло.  Це не по-людськи.

– Дійсно, дуже багато сімей ображені, дуже багато футболістів не отримали того, що заробили. Як тепер бути? Якщо є якісь надії, чи вдасться своє забрати? 

– Думаю, що надій вже ніяких. Якби ми жили за європейськими мірками, то говорили б про совість, але тут про неї не доводиться говорити. Не вірю, що він, не маючи команди, буде розплачуватися з боргами. Особисто я пішов на всі поступки, підписав усі папери: мені сказали, що тепер потрібно почекати і все почнуть віддавати. Але тепер я розумію, що той, хто не погодився - нічого не отримає, і той, хто погодився - теж нічого не отримає. Тобто незрозуміло, хто більший дурень.

 

– А що кажуть про можливість повернути кошти футболістів? Чи є надії, що хтось за вас заступиться в цій ситуації?

– Я в це не вірю. Думаю, що надій ніяких. Схоже, що наші гроші ми «запили водичкою»...

 

– У зв'язку з цим вже і в чемпіонаті нашому вам і не хотілося грати?

 

– Так, і через це, напевно, теж. Тому що футбол потихеньку вмирає, як би штучно його не намагалися струшувати.

 

– Але є й інша думка, тому що в «Говерлі» на контрактах були люди, які отримували адекватні гроші, а були ті, кого підписували на 30-40 тисяч доларів. Що вони думали? Вірили, що ці гроші будуть платити?

– А як по-іншому? Ви б не підписували контракт, якби вам пропонували? Це питання до керівників. Не маючи якихось завдань або єврокубків, а ставити задачу - не вилетіти, при цьому підписувати такі контракти - я вважаю, що це дурня. Затягнути сюди для популяризації хорошого футболіста, такого як, для прикладу, Одонкор - так, я згоден. Але коли купа незрозумілих гравців приїжджає, їде, а залишаються тільки одні борги...

– Чи не було прикро, що той же Одонкор в німецькій пресі, скажімо так, дуже «приклався», сказавши, що тут немає умов для роботи, в такому плані - «куди я потрапив?»

 

– Ну, йому видніше. Почнемо з того, що, коли був Одонкор - дійсно, були проблеми з полями, але з грошима було краще. Коли Одонкор пішов, вже при Грозному були і поля, і умови для тренувань, і спочатку гроші платили. Але потім пропала важлива складова - перестали платити гроші.

– У пресі говорили, що Грозний навіть в Ужгороді останнім часом не був. Де правда?

– Я б так не казав.Він був і на останній грі... Зараз буде багато незрозумілих історій, будуть вигадувати різні дурниці. Він захищав команду, розмовляв і при нас скільки разів дзвонив. Але толку від цього? На тому кінці дроту йому говорили: «Так, так, так», він нам говорив те ж саме, але свої гроші платити він не може. Є президент клубу, який зобов'язаний платити, а що йому ще треба було зробити? Він і так все робив, щоб нам заплатили якісь гроші.

 

– Тоді, щоб закінчити на оптимістичній ноті. Ви перебралися в Литву з сім'єю? Будете жити саме в цьому місті?

– Поки що я один. Сім'я приїде трохи пізніше. Не так-то просто знайти квартиру і налагодити побут. До того ж тут і тренування, і гри. Загалом, я в бойовому режимі.

– Так, було приємно дивитися на вас в минулому сезоні, коли пішов Рудько і коли багато говорили, що у команди взагалі біда. Ви дали справжній урок і все-таки дограли сезон до кінця. Чи відчуваєте сили і впевненість, що ще можете принести «Лієтаві» успіх?

– Звичайно. Поки сили є, і я сам собі не ворог. Мене так виховували. Якщо я відчую, що не тягну, то чуже місце займати не буду. А поки є здоров'я, тьху-тьху-тьху, може, і молодь ще щось від мене навчиться. Буде тільки приємно

 

23 липня 2016р.