Як закарпатські бокораші на кляузах заробляли

Сплав лісу карпатськими річками вважався важливою галуззю місцевої економіки, а плотогони, або бокораші, були шанованими людьми. Сотні тисяч кубометрів деревини при мінімальних економічних затратах сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції на плотах - бокорах, складених зі стовбурів дерев. Бокорашів було 3-5, інколи й більше - залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. А сплавляли ліс бокораші завдяки гідротехнічним спорудам на закарпатських річках ХІХ-ХХ століття - кляузам.

У водосховищі кляузи акумулювали ліс, який звозився з навколишніх лісорозробок, та з колод (кльоців) формували невеликі плоти - дараби. З дарабів, скріплених послідовно між собою, формували один великий пліт - бокор.

У призначений час відкривали систему шлюзів греблі, і бокори, підхоплені велетенським водним потоком, зносились вниз у долину. Таким чином кляузи на певний відрізок часу піднімали рівень води у верхів'ях річок, щоб ліс безперешкодно міг транспортуватись мілководдям до повноводнішої річки або до іншої кляузи.

Кляузи влаштовувались у верхів'ях річок. Бальцатульську кляузу побудовано на річці Бальзатул на південно-західних відрогах Чорногірського хребта у Рахівському районі. Відомо, що на середину XIX століття кляуза вже функціонувала, як і інші гідротехнічні споруди басейну Тиси в межах комітату Марамарош. Її залишки збереглися до наших днів.

У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана і високооплачувана. Сплавляти ліс починали вже з ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати.

Як інформує Закарпатське ОУЛМГ, з розширення мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року.