Із кубковим настроєм та олімпійськими надіями

Це саме тут хотіли зробити селище до Олімпійських ігор, які планувалися в Україні. Колись тут проводили серйозні змагання на рівні етапів Кубка світу. Нині комплекс дещо згасає (особливо впадають в око «осиротілі» трампліни та надто вразили побутові умови), проте свою міць для проведення відповідних заходів поки зберіг.

Правда, на старти ми так і не потрапили – далася взнаки дорога та й епіцентр подій довелося шукати певний час – територія ж бази чимала! А коли ти вперше... Утім дух боротьби передавався за відчуттям природно-кліматичних умов. З Ужгорода вирушали при +2, а приїхали на -6º (як-не-як, а висота до 1000 метрів) та ще й за такого вітру, що було відчуття, наче в гості завітав Північний полюс – здавалося, що ось-ось – і ніс відпаде). І як воно бігати за таких умов? Утім, як з’ясувалося, у попередні кілька днів погода була привітнішою, фактично по-гостинному лижною: 0º і сонце.

Про це пощастило довідатися одразу за гарячими слідами – саме вдалося потрапити на «летючку» тренерів, де після щойно завершених змагань оголошували результати. Їх потім узагальнив старший тренер збірної Закарпатської області з лижних перегонів П.Білосюк і взагалі розповів про захід: «Національна збірна України поїхала на чемпіонат світу, а спортсменів, котрі залишилися, для підтримання форми вирішили задіяти в Кубку України на «Тисовці». Тому було лише 12 чоловіків і 7 жінок. Наші хлопці бігли 7,5 кілометра класичної гонки, 1600 метрів  спринту вільним стилем і 30 кілометрів марафону. Олег Йолтуховський виграв спринт та марафон, а на дистанції 7,5 кілометра став  другим. Іван фінішував услід третім плюс показав п’ятий час на марафоні. Крім того, паралельно проходить і чемпіонат України серед юнаків і дівчат у трьох вікових групах. Закарпаття перед іще одним видом змагань посідає 7 місце з 15 команд. Загалом результатами по чемпіонату й Кубку в цілому задоволений, адже є переможець у Кубку. По чемпіонату троє дівчат мають медалі. Найближчим часом (22 – 27 лютого) у Сумах пройде юніорський чемпіонат і другий етап Кубка України. На жаль, туди не поїдемо. Потрібно на 4 осіб (везти варто саме стільки, оскільки є естафета) 12 тисяч гривень. Це для нас не по кишені. Крім того, проблеми з харчуванням, проживанням і добиранням, бо немає прямого потяга. На березень заплановано дорослий чемпіонат і ІІІ тур серед команд ДЮСШ.  Фактично на «Тисовці» вже готуємося до цих стартів».

…Тим часом настала обідня пора, отож уже в їдальні вдалося більше поспілкуватися не лише з Петром Миколайовичем, а і з його підопічними – І.Білосюком, О.Йолтуховським та В.Лазораком. Зокрема насамперед  враження від Олега, адже він побував ще й на всесвітній Універсіаді. Саме з неї розпочав ділитися враженнями: «У Словаччині з лижами мав конкретні проблеми, але біг практично всі гонки підряд – спринт, спринтерську естафету, естафету, «класику», «десятку-коньок»,  «тридцятку». Результати вийшли різними. Наприклад, у спринті 31-ше місце, 29-те на 30-кілометровій дистанції, 21-ше – у спринтерській естафеті, 6-те – в естафеті тощо. Найважче дався спринт. М’язи були «ватними». Найлегше біг «тридцятку». Загалом рівень змагань високий. У цілому задоволений, незважаючи на результати. Адже до них мене практично ніхто не підводив. Потрібно на таку висоту виїжджати. А це 1400 метрів над рівнем моря. Адже я вперше виступав за названих природних умов. Щодо Кубка України, то старався по максимуму бігти. У спринті розраховував на свій результат, на 30 кілометрів  планував рівно пройти дистанцію…»

Іван Білосюк, своєю чергою, зазначив: «На такі результати в Кубку України очікував. Поки що їх, таких, як потрібно, немає. Бо немає відповідної фізичної форми. Важко виходити з ями після травми. Але нічого, усьому свій час. У цілому змагання організовані на доброму рівні. Хороша широка траса. Більш-менш я задоволений». 

Поспілкувавшись іще з хлопцями, переконався, що вони перебувають у  хорошому настрої й готові надалі виконувати свою роботу, аби досягти найвищої мети – спробувати сили на чемпіонат світу й Олімпійських ігах… Як уже вийде, час покаже. Але я особисто повертався додому з надією. Тим паче, що, крім лижних вражень, були й суто «природні» – дорогою весь час розкривалося пасмо засніжених гір масиву Полонина Боржава. На вже зовсім рідній, закарпатській, землі…

Тарасюк для Uzhgorod.net.ua

 

23 лютого 2015р.