Карпатський Вухатий камінь у полоні зими (фото)

Пішли ми шукати зиму в горах, бо на рівнині впевнено правила весна.

Зручний потяг Київ Ворохта диктував нам маршрут на Попа Івана. Якось затягнулося тоді заняття «туда-сюда», тому на маршрут із Дземброні ми вийшли лиш о 12.30.

Прогноз обіцяв обледенілі схили, тому брали з собою кішки. Вони таки пригодились – Ден ними пробив собі черевика :) В кого підошва була кріпка – зарубувались ботами в фірн. Вийшли ми в чотирьох, але одного по дорозі загубили, десь в районі водопаду. На верх полізли в трьох. Не те щоб загубили, але, не витримавши лихої долі, Міша вернувся до колиби на полонині Смотрич. По дорозі назад він ще поламав собі палець на руці, тому в колибі не сумував. Розказував, що надвечір зі Смотрича зійшли пару сніговиків, вони й склали йому компанію. Десь до водопаду не було ніяких ознак зими, ні холоду, ні снігу. Далі з кожним кроком зима таки брала своє.

Казковий ліс по дорозі до водопаду

Так вийшло, що в поході на Кукул, трохи раніше, я скрутив голову свому ширококутному зуму, тому наразі мав лише фікс 105 мм. і то на кроп :), тому сюжети в вузькому діапазоні. Топали ми дуже в’яло і в перший день не вийшли навіть на Вухатий камінь. Поставили намет трохи вище скель Дідо й Баба. Обледенілими руками на пронизливому вітрі якось прив’язали намет до жерепа, трохи притоптали в фірн і почали готувати вечерю. В той день вже ніхто нічого не фотографував, постійно моросив сніго-дощ, видимість до 10 метрів, вітер. Романтіка. На ранок погода особливо не змінилася, тому спали досхочу, в розвалочку збиралися і тільки о 15.00 вийшли на Вухатий камінь. А там:

Скелі Вухатого в тумані

Хмари ховають схили гір, лиш інколи можна вловити в об’єктив острівки вершин

А тут камінні лабіринти покриті снігом та льодом

Походили, побродили і десь на південному схилі Вухатого Каменя втрамбували добротну полку під намет і почали варити чай. Хтось ще пробував вночі зловити зорі в кадр, але в спальнику було затишніше. Зранку відчув якийсь легкий дискомфорт, лапою визначив, що мій спальник покритий сантиметровим шаром інею – цікаве відчуття :) По будильнику з палатки ніхто не вийшов – ми були в суцільному тумані з видимістю 6,5 см. Як кажуть туристи – молоко. Спимо далі з чистою совістю. Дякую Денисові – йому приспічило через деякий час і криками… він нас побудив. Туман розсіявся, вітер стих, почався просто дивовижний ранок.