Куди їдете? – До Колочави!

Село Колочава розкинулося між полонинами Стримбою, Дарвайкою, Барвінком, Красною і Ружею. Проте відомим стало завдяки легенді про Миколу Шугая (Сюгая) – такого собі місцевого робінгуда, який дезертирував з австрійської армії і разом із друзями організував загін опришків, що нібито “від багатих брали, а бідним давали”. 

Понад півтора року його безуспішно намагалися впіймати чеська, австрійська, румунська, польська і російська влада. Проте, за іронією долі, Шугая зрадили друзі та підступно спіймали. Цю історію розповів у 1930-их роках чеський письменник Іван Ольбрахт, який прожив тут кілька років. Самі ж місцеві жителі  удостоїлися від класика чеської літератури в романі “Микола Шугай – розбійник” такої характеристики: “Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадьярських магнатів”.

За цим романом у Чехії згодом були зняті кінострічки і мюзикли, поставлені спектаклі, написані пісні, його вивчали у середній школі. Сьогодні до Колочави чехи їдуть як паломники. 

Тут, у середній школі села Колочава, в 1980-их роках був заснований “соцреалістичний” музей Івана Ольбрахта. У 2002 році цьому чеському письменникові тут поставили пам’ятник (бюст). А взагалі в цьому селі 15 пам’ятників. Один із найцікавіших – заробітчанам (вагітна жінка з дітьми проводжає чоловіка в чужі краї). 

У Колочаві варто побачити:  – Музей архітектури і побуту “Старе село”. – Вузькоколійку  – раритетний паротяг та ешелон з 10 вагонів, кожен з яких відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала в цьому краї. – Церкву Святого Духа – двозрубну, тридільну, зведену 1795 року. – Музей “Чеська школа”, який складається з двох приміщень – класу та кімнати відпочинку учителя. – Школу вівчаря – тут можна відпочити і навчитися вівчарської справи.

Невдовзі захоплення етнографією привело колочавців до реставрації напівзруйнованої колишньої жандармської станції. До 2007-го в Колочаві виникло село у селі – справжній скансен “Старе село” об’єднав понад 10 автентичних будиночків ХІХ століття, а також корчму і пансіон для туристів з амфітеатром і вузькоколійкою. Музей займає досить велику територію – 2,2 гектара, на якій “умістилася” культура гуцулів, бойків, лемків, угорців, румунів, німців, євреїв, чехів і словаків, їхні звичаї, побут, легенди.

Відкрив цей музей уродженець Колочави, київський банкір і політик Станіслав Аржевітін, який купив 2 гектари землі. У “Старому селі” можна побачити автентичні помешкання вівчарів, лісорубів, шевців, корчмарів, мірошників. Тут працюють вузькоколійка і паровоз, відкриті школи тих часів – чеська, церковно-приходська, народна і радянська, а також “Лінія Арпада”, музей бункерів УПА групи Штаєра. 

У такому будиночку мешкав сільський голова - биріва

Проте зберігають тут не тільки речі, а й традиції. Знаєте, як у Колочаві карали за зловживання спиртним? – Вдягали ярмо і водили селом! У колочавському “Старому селі” ще й тепер можна зустріти місцевого дроворуба Миколу, який і в неділю заходить до сільського корчмаря Гершка. Проте звичаєве право горян велить іти до церкви, а відтак після служби Божої колочавці беруть бубніста, вдягають волове ярмо Миколі на шию і водять його селом. 

“Люди! Не пийте в неділю так, як я, а йдіть до церкви!” – закликає він односельців, ховаючи голову – через сором у волячому ярмі хоч-не-хоч протверезієш… На це дійство саме нагодився пан постерунковий – австрійський жандарм. Ех, дісталося всім: і Гершкові, і он тому гостю у білій футболці – йому теж довелося “прогулятися” у волячому ярмі... А “чєсній громаді”, яка не перебрала, дістається все найкраще – і сало, і бринза місцевого виробництва. Усі боржники записані в борговій книжці, яка лежить на прилавку єврея-корчмаря з часів ХІХ ст.

✉  Надіслати другу