"Гірська" економіка, або як вижити у дотаційному Рахівському районі

Нині Рахівщина на 84% має дотаційний бюджет. Річна сума місцевої казни складає понад 270 млн. грн.
Основне наповнення бюджету району надходить із лісової галузі. Тут працюють три держлісгоспи і Карпатський біосферний заповідник. Чи не кожен має досить великі потужності переробки деревини, утім найбільше підприємство зареєстроване у Великому Бичкові. Це на 100% інвестиційний проект, що розпочався у 2009-му році. Румунські власники викупили обладнання у попереднього комбінату, відтак нині це найпотужніший у районі деревообробний завод. Розповідає Дмитро Андріюк, голова Рахівської РДА: "На цьому підприємстві працює 500 осіб. Виготовляють, в основному, стільці та стільниці, що експортують за кордон. Підприємство нині вийшло на потужності сплати податків, на рівні держлісгоспів".
Деревообробну галузь у гірському районі, зазвичай, вважають пріоритетною. Поруч із найпотужнішим румунським підприємством, на Рахівщині працюють ще кілька комбінатів. Від їхньої діяльності залежить наповнення бюджету податками, а також створення нових робочих місць. "Позаминулого року ми заплатили 8,5 млн грн податків до бюджетів всіх рівнів, що становить майже 15% від фінансового обороту підприємства. у нас на підприємстві працює 4% інвалідів, квота у нас заповнена повністю. Також у нас працюють близько 40 людей із числа соціально незахищених верств населення: жінки з двома дітьми до 6 років, люди пере пенсійного віку. так, минулого року, 6 жінок пішли в декретну відпустку, ще 6 вийшли на пенсію", розповіла Ірина Мацепура, директор деревообробного підприємства.
Підприємство має дві лінії виробництва, де виготовляють клеєний щит для стільниць та стільці. Сировину закуповують у всіх державних лісгоспів Закарпатської та Івано-франківської областей. Щороку на підприємстві переробляють 40 тисяч кубів лісу. Всю готову продукцію експортують за кордон, відповідно до виробничих завдань власника. Нині фабрика працює на повну потужність. "У нас повний цикл виробництва – від біржі сировини, лісопильного цеху, сушильних камер, переробки лісу до готової продукції. Вважається, що стільці – один з найбільш трудомістких виробів у меблевій промисловості. Якщо говорити про вимоги і стандарти, то в нас єдиний допуск – це 2 мм по висоті. Більше ніяких допусків стільці не мають. Тому це дуже кропітка робота, з дуже високими вимогами по кольоровій гамі, по якості деревини", - каже Ірина Мацепура.
Саме ці два міліметри – головна вимога інвестора. Їхня відсутність чи наявність перевіряють у відділі контролю. Якщо у партії із 180 стільців виявлять два або три браковані вироби, замовник може повернути готову продукцію. Ігор Клевець, начальник відділу якості, розповів Ужгород.net: "Ми також маємо звіритися із кресленням готового стільця, основними розмірами. Також повинні звірити зразок по кольору, рівень блиску, і на наявність інших дефектів. Бажано, щоб їх не було. Насамкінець перевіряємо стабільність стільця, чи він не хитається".
Окрім високих вимог закордонного інвестора, фабрика раз на рік проходить європейський аудит. Головний акцент швецької перевірки – на дотриманні виваженого соціального клімату. Як-от, забезпечення робочим місцем людей з особливими потребами, посильна допомога у роботі місцевих об’єктів соціального значення, а також постійний розвиток персоналу. У порівнянні з іншими підприємствами, тут найвища заробітна плата. В середньому вона становить 2 600 гривень. Юрій Ткач працює на фабриці два роки. Після закінчення вишу прийшов на посаду технолога, а пів року тому став начальником виробництва. І це у свої 24. Нині у його підпорядкуванні 200 працівників. В цілому ж, каже спеціаліст, до всіх вимоги однакові, каже Юрій Тткач, начальник виробництва: "По перше, пунктуальність на роботі – вчасний початок і закінчення виробничого процесу. Також важливо дотримуватись якості і кількості, ми завжди кажемо, що ці два поняття мають бути на одному рівні. Якщо, приміром, працівнику виріб сподобався, що він сам би його придбав, то значить виріб до вподоби буде і замовнику. Такий підхід до роботи, наразі, виправдовує себе повністю".
Рахівський район у силу свого географічного розташування навіть попри неабияке бажання залучити й інших інвесторів, зробити цього не може. Два роки тому сюди прийшли закордонні підприємці, що мали на меті створити фабрику з виготовлення запчастин до автомобілів. Утім, віддаленість кордону, нерозвиненість інфраструктури, а також відсутність газифікації не сприяла, щоб інвестори залишились. Нині Дмитро Андріюк вважає, найоптимальнішим в умовах гірського району є створення спеціальної економічної зони. "Якщо би ми мали вільні економічні зони, це би було привабливо для інвесторів і інвестор міг би створювати робочі місця, і тим самим наповнювати бюджет. нині це найоптимальніший шлях вирішення місцевих проблем".
У перспективі, вважає голова Рахівської адміністрації, основний масив роботи району - це подальший розвиток деревообробної галузі, фермерських господарств, а також туристичних рекреацій. Вже опісля управлінці говоритимуть про повну зайнятість населення і наповнення бюджету власними коштами.

Євгенія Фанта для Ужгород.net

 

10 січня 2014р.