Він жив поміж нас — один із творчої плеяди Срібної землі
Із сивої давнини до нас дійшла неперевершена за своєю значимістю народна мудрість, яка гласить: котрий народ не знає своїх творців минулого, сьогодення, той не матиме майбутнього. Особливо, якщо не знає імен тих синів і дочок, які красними чорнилами писали його історію. Звісно ж бо, що історія — це учителька життя.
Один із таких літописців на теренах зеленоокої Верховини був (світле йому Царство Небесне) заступник редактора райгазети “Радянська Верховина” Василь Іванович Кохан. На журналістську стезю він ступив свідомо, відчувши величезний потяг до красного слова. Хоч обіймав офіцерську посаду у райвідділі міліції. Колишній редактор Петро Брацюн (на жаль, вже також покійний) довго дивувався рішучості молодої людини, яка свідомо міняла нелегкий хліб у правоохоронних органах на такий же у журналістиці краю. Але підписав таки заяву про прийом на роботу з 3-місячним випробувальним строком.
Через деякий час про знаного в краї журналіста заговорила не лише громадськість Міжгірщини, а й Срібної землі. Його художньо-публіцистичні доробки, художні замальовки життя горян-побратимів, бо ж він родом із сусідньої Мукачівщини, фототрофеї художнього полювання все частіше й частіше з’являються на шпальтах численних мас-медія колишньої УРСР, а згодом і незалежної неньки-України. В солідних літературних виданнях України і за її межами друкуються його перші проби літературного пера майбутнього поета, прозаїка, члена Національної спілки письменників В.І. Кохана — автора більше десятка романів, детективних творів, публіцистичних нарисів, гумористичних замальовок.
Серед них особливо хочеться виділити повісті “Три доби розшуку” та “Помста”. Видатний закарпатський поет, письменник, член Національної спілки письменників Василь Густі у книзі спогадів-есе “Кого я знав, кого люблю” підкреслює, що якби Василь Кохан нічого й не написав, вже за створений ним музей літературного краєзнавства Закарпаття, він достойний вшанування пам’яті про нього у камені, бронзі чи граніті і у нас, на Верховині. Адже звідси його хресна літературна дорога привела у місто над Ужем, де у всій красі розкрився літературний, публіцистично-дослідницький талант Василя Івановича Кохана. Бо ж він одинаково чудово володів перлами народної мови, вміло застосовував прислів’я, поговірки в тісній компанії за столом. На його обличчі навіть за душевної драми ніхто й ніколи не помічав ознак внутрішнього болю.
У древньому Ужгороді Кохана знали всі: метри закарпатської літератури і сивочолі науковці, знані майстри пензля і скульптори, представники творчої інтелігенції обласного центру і просто рядові його жителі-книголюби. Бо ж Василь Іванович, крім волонтерської наснаги в музеї літературного краєзнавства, тривалий час очолював ще й товариство книголюбів, яке відіграло помітну роль у культурологічному житті древнього Ужгорода.
Тож не дивно, що на черговому засіданні ради райорганізації ветеранів України член президії Іван Пилипович Солодовник виступив з пропозицією вшанувати пам’ять про поета, прозаїка, знаного журналіста В.І. Кохана встановленням меморіальної дошки на будинку № 143 по вул. Шевченка (напроти верховинського дуба-патріарха) у Міжгір’ї — творчого доробку уродженця Верховини, скульптора Михайла Беленя, який був його колегою по перу і добрим товаришем.
Ініціативу І.П. Солодовника підтримали голова ради райорганізації ветеранів України Я.Й. Ковалишин, керівник ветеранського осередку в Синевирі Ф.І. Рущак, ветеран праці, колишній редактор райгазети “Верховина”, а нині редактор регіонального, еколого-освітнього часопису “Синій вир”, наш колега В.В. Маханець, а також журналісти районки.
Було прийнято рішення звернутись до широкого загалу ветеранів Міжгірщини, верховинської каріки в Ужгороді, творчої інтелігенції краю, представницького кола бізнесових структур, любителів красного письменства, історії і культури щодо збору спонсорських коштів для придбання матеріалів для виготовлення творчої роботи скульптора М.О. Беленя, який є автором даного проекту.
Збір спонсорських коштів за дорученням голови оргкомітету проводитиме автор цих рядків, а також буде відкрито рахунок у Міжгірському відділенні № 7296 ВАТ “Державний ощадний банк України”, куди можуть перераховувати добровільно кошти підприємці — юридичні і фізичні особи. За давньою традицією імена активних меценатів-спонсорів, популяризаторів мистецьких робіт обов’язково відзначалися у мас-медіа або відмічались на творчих роботах майстрів пера, пензля і стила. Тож оргкомітетом прийнято рішення продовжити давні традиції мистецького світу справжніх патріотів зеленоокої Верховини, спонсорів меморіальної дошки В.І. Кохану опублікуванням їх імен у районному часописі “Верховина”.
Надіємось, що через деякий час у скульптурному доробку повернеться до нас знаний син Срібної землі, відомий його літописець Василь Іванович Кохан і для прийдешніх поколінь поповнить величезний список уславлених імен верховинського краю. До речі, він автор першого на Верховині туристичного путівника “Міжгір’я”, який вийшов у світ у місті над Ужем у 1979 році. Цей довідник практично став прообразом туристичних путівників “Зачарований край легенд…” Юрія Горвата і Марії Красняник із Син.-Полянської сільради, творчої роботи нині заступника голови РДА Миколи Тимощука та ще однієї чудової роботи знаного фахівця культурологічного життя Верховини Надії Биби. За цього до численних пам’яток історії, культури, дерев’яного зодчества району, безцінних його природних багатств додається ще й ім’я В.І. Кохана.
Сьогодні ми вже подаємо в районці імена справжніх шанувальників творчої скарбнички Міжгірщини, цінителів літературно-мистецьких робіт її синів і патріотів. Перші внески вже зробили ветеран праці, близький друг В.І. Кохана І.П. Солодовник, його товариш, колега по перу, редактор газети “Синій вир” В.В. Маханець, автор цієї публікації В.О. Белень, редактор райгазети “Верховина” В.В. Пилипчинець, підприємець із Міжгір’я І.І. Кость.
Є добрий початок, а це означає, що добрим буде і кінець. Ми того варті!
Василь БЕЛЕНЬ
"Верховина"
До цієї новини немає коментарів