Сузір’я неперевершених виконавців зібрав ІХ фестиваль класичної та сучасної музики

Останній концертний день фестивалю було відведено “Київським солістам” на чолі із Богодаром Которовичем, видатним скрипалем світової величини, єдиним українцем, котрий удостоївся честі грати на скрипці Паганіні, носієм численних цілком заслужених звань. Колектив, в якому Богодар Антонович зібрав обдарованих молодих музикантів (тут віднедавна працює й дочка Б. Которовича Мирослава, котра по праву вважається однією з найцікавіших молодих музикантів і має в активі солідний досвід концертної діяльності), — під стать своєму художньому керівникові та диригентові. За 13 років існування його визнали слухачі й критики в багатьох країнах світу, а Міністерство закордонних справ України за активну популяризацію вітчизняної культури і мистецтва присвоїло йому звання “Посол української культури”. Тож, зрозуміло, виступ музикантів такого ґатунку не міг нікого в залі залишити байдужим. Бурхливі аплодисменти та вигуки “браво”, моментально розкуплені під час перерви диски із записами виступів “Київських солістів” були тому свідченням, а водночас і нагородою за блискуче виконання “Ранкової музики” для скрипки і струнного оркестру, Камерної симфонії № 3 та завершальної “Колискової” Є. Станковича, “Двох діалогів з післямовою” для фортепіано і струнного оркестру, “Гімну-2001” та “Тихої музики” В. Сильвестрова, Largo i Allegro Г. Канчелі та Струнного квартету № 2 Б. Бартока — його представив струнний квартет “Collegium”. Припали до душі й оригінальні коментарі Б. Которовича до кожного твору, що виконувався, і одухотвореність музикантів, і невимушена атмосфера, яка панувала в залі.


Після концерту поцікавилася враженнями маестро від зустрічі з ужгородцями.

— Богодаре Антоновичу, як вам гралося?

— Та прекрасно гралося. Зал чудовий, публіка вихована, вона обізнана з традиціями поведінки слухачів під час філармонійних концертів. Відчувається, що у вас у місті активне концертне життя.

— І вас навіть не бентежив наполовину заповнений зал?

— Анітрохи. Головне — як нас гарно сприймали. А те, що всі наші диски розкупили, виявилося для мене приємною несподіванкою. Коли їхав сюди, взяв їх із собою 30 — казали ж бо: якщо продаси 5, то й добре, — а виявилося замало.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що останнім часом відбувається багато фестивалів, але їхній рівень явно не дотягує до того, аби так називатися. Як щодо “Музичного сузір’я”?

— О, цей дотягує. І насамперед судячи з публіки. Я не знаю, як було на інших концертах, але після нашого склалося враження, що тутешній глядач знає, чого він прийшов і що хоче почути.

— Ще приїдете до нас?

— Безперечно.

— Мирославо, а яке ваше враження від концерту?

— Блискуче. Мені так хвалили ваш зал і публіку, що аби зіграти тут, прилетіла літаком, бо інакше не змогла б сюди дістатися — в мене обмаль часу. І скажу, що не розчарована. Приємно та легко було грати, незважаючи на ледь обігрітий зал. Оскільки я виступала на початку концерту, то ще не встигла захолонути, і лише під кінець відчула, що змерзла. А публіка героїчно витримала. Тепла публіка сиділа в холодному залі, але зігрівалася нашим темпераментом.

— Подальший шлях куди?

— Додому до 7-місячної донечки. А творчий… Я зараз переважно працюю над створенням дисків, бо роз’їжджати, доки донечка мала, не маю змоги. Тим паче, нам якось сказали, що ми записуємо замало дисків, то тепер наздоганяємо.

— Сподіватимемося, що наступного разу ви привезете їх більше, причому різних.

— Приємно, що вони зацікавили публіку. Тож, звичайно, привеземо. До зустрічі!

Про подальші зустрічі говорить і один із засновників “Музичного сузір’я Закарпаття” Віктор Теличко. Що ж до цьогорічного фестивалю, то, на його думку, він удався і за складом учасників, і за представленими на ньому програмами, і за зацікавленістю публіки. До того ж, каже Віктор Федорович, здійснилася його мрія як художнього керівника — на фестивалі відбулася прем’єра опер-рустіки нашого земляка Євгена Станковича за участю народної артистки України Ніни Матвієнко та НАС “Київська камерата”.

Організатори фестивалю вдячні за підтримку Міністерству культури й туризму України, управлінню культури ОДА, облфілармонії, Ужгородському музичному училищу імені Задора, Всеукраїнській музичній спілці і сподіваються, що наступне “Музичне сузір’я” викличе ще більший інтерес.

Тож скажемо йому: “До побачення”.
Олена МАКАРА, “Ужгород”

 

10 грудня 2008р.