УНІКАЛЬНА ПРАЦЯ ІВАНА СЕНЬКА ПРО РІДНЕ СЕЛО

За останні роки на книжкових полицях краю з’явилося багато краєзнавчих видань присвячених історії міст і сіл Закарпаття. Серед них історія Великих Лучок, Буштина, Дубрівки, Мукачева, Перечина, Ромочевиці і тд. Нещодавно цей ряд поповнився книгою про гірське село Келечин, що на Міжгірщині. Автор видання – кандидат історичних наук, доцент Іван Сенько. Рецензентами історико-етнографічного нарису виступили доктор історичних наук, завкафедри історії України, проф. Д. Д.Данилюк, доктор історичних наук, проф. М.П. Тиводар, краєзнавець М.В. Могорита.

Слід відзначити, що книга “Келечин – рідне село Августина Волошина”, має оригінальну структуру та задум, відрізняється від раніше опублікованих праць. Автор розробив нову концепцію, що характеризується широкомасштабним залученням інструментарію різних галузей науки.

Дослідник розпочинає виклад матеріалу з ознайомлення читачів з географічним положенням села і на основі численних письмових та усних джерел описує його кліматичні особливості. При цьому автор активно використовує писемні джерела (урбаріальні грамоти, Гукливський літопис) та народну пам’ять (спогади та оповіді І.Пижика, М. Шопляка-Козака та ін.).

У розділі “Родинне життя” Іван Сенько дослідив історію келечинських родин та прийшов до висновку, що першими поселенцями села були П. Безега, брати Чорнеї, Зубаничі, Маринці. Значну увагу автор приділяє вивченню родоводу свого славного земляка Августина Волошина.

У наступних розділах “У поті чола” та “Коли ліс поряд” науковець звертає увагу на заняття горян, серед яких чи не головне місце посідали лісорозробки. Автор виявив і описав унікальні зразки народного одягу келечинців, фотозображення яких можна знайти в розділі “Щоб і зручно, і гарно”.

Спираючись на авторитетні джерела, Іван Сенько відносить заснування села Келечин до ХV ст. та виводить його назву від прізвища землевласника Калайчині. За свідченням угорського дослідника Вільмоша Бийлаї у Келечині у 1542 р. було вже 6 дворогосподарств. Важливе місце у роботі відведено й релігійній історії села. Піднявши цілий пласт архівних документів Іван Сенько прийшов до висновку, що в Келечині за всю його історію існувало чотири церкви. При цьому друга церква, очевидно, була збудована в кін. ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. Щодо юрисдикційної приналежності – то вона підпадала під владу православних Марамороських владик Йосифа Стойки та Досифея Федоровича.

У книзі допитливий читач знайде цікаву інформацію про традиційну народну культуру келечинців, про сільських музик, лікарів та спортсменів. Іван Сенько детально зупиняється також на релігійних святах та особливостях їх відзначення в Келечині. Для більшого сприйняття матеріалів книги автор запропонував наприкінці книги словник діалектизмів, який стане в пригоді кожному.

Праця доцента УжНУ Івана Сенька стане справжньою прикрасою закарпатської історіографії та послужить добрим орієнтиром для багатьох дослідників.

 

17 грудня 2007р.