Консультує ДПА в Закарпатській області

Відповідь:

Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів,

майна, майнових чи немайнових прав регламентується ст. 13 Закону № 889-IV. Установлено декілька

ставок оподаткування зазначених доходів. Ставка оподаткування залежить від об’єкта спадщини та

ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем.

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування поділяються на об’єкти нерухомого та

рухомого майна; об’єкти комерційної власності; суми страхового відшкодування (страхових виплат) за

страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному

рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного страхування, пенсійного вкладу; кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому

числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Згідно із Законом № 889-IV (пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1) членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік,

діти як фізичної особи, так i її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як

фізичної особи, так i її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так i її дружини або

чоловіка, онуки як фізичної особи, так i її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або

її опікуни, визнані такими згідно із законом.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка

або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так i її чоловіка або дружини, у тому

числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь

споріднення.

Щодо оподаткування спадщини, одержаної у вигляді земельного сертифіката, то сертифікат на право на

земельну частку (пай) засвідчує право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13

Цивільного кодексу).

При розгляді питання оподаткування вартості майнового сертифіката, у вигляді якого одержано спадщину, слід виходити з того, що зміст прав особи, які засвідчує майновий сертифікат, є тотожним змісту корпоративних прав.

Відповідно до пп. “в” пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону № 889-IV оподаткуванню за ставкою, визначеною

п. 7.1 ст. 7 цього Закону (15%), підлягає вартість об’єктів комерційної власності, до яких, зокрема,

віднесено корпоративні права та майнові права (такі як право на інтелектуальну (промислову) власність

тощо), успадкованих будь-якими особами незалежно від ступеня їх споріднення із спадкодавцем.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону № 334/94-ВР корпоративне право — це право власності на статутний фонд

(капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної

частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного

законодавства, незалежно від того, створено таку юридичну особу у формі господарського товариства,

підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-

правових формах.

Виходячи з наведеного, фізична особа — платник податку, яка одержала протягом звітного податкового

року дохід у вигляді вищезазначеної спадщини, зобов’язана включити її вартість (суму) до складу

загального річного оподатковуваного доходу та подати до 1 квітня року, наступного за звітним, річну

податкову декларацію до податкового органу за місцем своєї податкової адреси (місцем постійного або

переважного проживання платника податку) i сплатити податок за відповідними ставками з вартості

(суми) об’єктів такої спадщини.

Податкові органи не мають законодавчих підстав для звільнення платників від сплати податку з будь-яких

одержаних ними доходів, у тому числі зі спадщини.

Водночас пп. 14.4.4 п. 14.4 ст. 14 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III “Про порядок погашення

зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі – Закон

№ 2181-III) встановлено, що будь-який платник податків має право вимагати розстрочення чи

відстрочення його податкових зобов’язань, а орган, уповноважений приймати рішення з таких

розстрочень, відстрочень, зобов’язаний задовольнити таку вимогу у разі, коли підстави, надані

платником податків як обгрунтування такого розстрочення, відстрочення, є тотожними підставам,

наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов’язань яких було прийнято відповідні

рішення.

Також відповідно до ст. 1 Закону № 1251-ХІІ Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські,

селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які

надходять до їх бюджетів.

Питання:

Чи є законним надання місцевими радами пільги щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки

місцеві податкові органи не погоджуються з рішенням місцевих органів самоврядування щодо такої

пільги i вимагають сплату податку в повному (нарахованому) обсязі?

Відповідь:

Згідно із Законом № 889-IV податок з доходів фізичних осіб — це плата фізичної особи за послуги, що

надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або

розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (п. 1.13 ст. 1).

Відповідно до Закону № 280/97-ВР місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання

органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень i забезпечення населення послугам

и не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. При цьому до виключної компетенції сільських,

селищних, міських рад належить, зокрема, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, встановлення за рахунок власних коштів i

благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту

населення.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень,

визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Законом № 1251-ХІІ місцевим радам надано право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування в межах сум, які надходять до їх бюджетів.

З огляду на зазначене, надання за рішенням органів місцевого самоврядування платникам податку з

доходів фізичних осіб додаткових пільг у межах сум, що надходять до місцевих бюджетів, не суперечить

чинному законодавству.

Питання:

Який порядок застосування податкової соціальної пільги до отримуваних фізичними особами –

суб’єктами підприємницької діяльності доходів у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи?

Відповідь:

Відповідно до ст. 6 Закону України від 22 травня 2003 року № 889 “Про податок з доходів фізичних

осіб” (далі – Закон) податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь

платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата виключно за одним місцем

його нарахування (виплати), якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для

працездатної особи, встановленої на 1 січня звітного податкового року, помноженої 1,4 та округленої до

найближчих 10 гривень.

Визначення поняття “заробітної плати” наведено у пункті 1.3 “д” ст. 1 Закону, згідно положень якого

“заробітна плата” це доходи нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку

трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець

резидентом або нерезидентом, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та

винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму

згідно із законом (абзац третій п. 1.1 ст. 1 Закону).

Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він

отримує протягом звітного податкового періоду одночасно доходи, перелічені у пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6

Закону. До цього переліку (частина “е”) відносяться доходи суб’єктів підприємницької діяльності,

одержувані ними від здійснення такої діяльності. При цьому не має значення фактичний результат

діяльності підприємця за відповідний податковий період (прибутки чи збитки), чи взагалі відсутність

діяльності, оскільки статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво, це

систематична, ініціативна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється з метою

одержання прибутку.

Крім того, згідно із статтею 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92

“Про прибутковий податок з громадян”, який регулює здійснення підприємницької діяльності за

загальною системою оподаткування та фіксованим розміром оподаткування, та Указом Президента

України від 3 липня 1998 року № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності

суб’єктів малого підприємництва” в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року

№ 746/99, звітним податковим періодом у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності є квартал,

півріччя, рік. безпосередньо від здійснення підприємницької діяльності.

Виходячи з наведеного, працівник підприємства, який зареєстрований як суб’єкт підприємницької

діяльності, не має права на застосування податкової соціальної пільги до отримуваних ним доходів у

вигляді заробітної плати, як це і передбачено пп. 6.3.3 „е” п.6.3 ст. 6 Закону.

Також повідомляємо, що відповідно до пп. 6.3.2 п.6.3 ст. 6 Закону працедавець відображає у складі

річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та

заяв про відмову від такої пільги.

Також, працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про

застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким

платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий

платник податку є пов’язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем

і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком (пп. 6.3.5 п. 6.3 ст. 6 Закону).

Центральний податковий орган встановлює порядок періодичного інформування платників податку про

наявність порушень ними норм підпункту 6.3.1 цього пункту, виявлених на підставі даних податкової

звітності чи документальних перевірок (наказ ДПА України від 30 вересня 2003 року № 461

„Щодо затвердження форм заяв і повідомлення з питань отримання (застосування) податкової

соціальної пільги, а також порядку інформування платників податку”).

 

08 липня 2007р.