ПДВ чи мито?

Уніфіковане мито, аналогічно акцизу, стали додавати до вартості майже всіх товарів, але сплата мита до бюджету, на відміну від сплати акцизу, організована за мінусом суми мита, сплаченої в складі вартості придбаних товарів. Виправдовуючи ж „безмитне” переміщення товарів, експортерам стали повертати сплачене уніфіковане мито. Таким чином оплата митного контролю перекладена на тих, хто до перетину митних кордонів не має абсолютно ніякого відношення. Ця підлість стала платою за прийняття до ЄС. У первинних джерелах створення ЄС закладена підлість. Думайте, люди!

Мінусування та повернення сплаченого мита є унікальною авантюрою, яка порушує ринкове призначення податків. У ринковій економіці всі податки є оплатою послуг державної влади. Тільки установи державної влади в ролі монопольних продавців мають право і зобов’язані стягувати податки наданням державних послуг усім покупцям-суб’єктам оподаткування, а тут суб’єкти оподаткування отримали можливість „заробляти” податок...

Продається товарів рівно стільки, скільки купується, тому прийшлось обмежувати авантюрне мінусування. Були нав’язані додаткова реєстрація платників нового податку, спеціальні податкові накладні та податковий облік, незалежні та відокремлені від звичайного бухгалтерського обліку. Нав’язану реєстрацію було обмежено надуманим мінімальним обсягом проданих товарів. Так було забезпечено перевищення суми мита в складі вартості проданих товарів над сумою мита в складі вартості придбаних товарів.

Перевищення суми мита в складі вартості проданих товарів над сумою мита в складі вартості придбаних товарів дорівнює добутку ставки вилучення мита і перевищення вартості проданих товарів над вартістю придбаних товарів. Останнє перевищення німці першими стали називати доданою вартістю, а уніфіковане мито – податком на додану вартість (ПДВ).

Додавати до вартості придбаних товарів, які є результатами попередньої праці, можливо тільки вартість наступної праці. Наприклад, якщо аналогічне мінусування поширити на визначення суми акцизу до сплати в бюджет, то й акциз стане податком з вартості праці, доданої кожним останнім продавцем підакцизних товарів.

Держави Шенгенської угоди вводили уніфіковане мито за єдиною ставкою, а отримали ще один податок з вартості праці за нікому невідомими індивідуальними ставками. Неодно-значність оподаткування вартості праці пояснюється тим, що оподатковувана сума доданої вартості відрізняється від вартості праці на вартість зносу необоротних активів, на вартість товарів, придбаних у видуманих владою „неплатників” ПДВ, а також на вартість поточних змін запасів на складах і в незавершеному виробництві. Всі ці відмінності вартості праці від оподатковуваної доданої вартості зводяться до нікому невідомих змін ставки оподаткування вартості, доданої тільки працею.

Гельмут Коль своєму другові Михайлу Горбачову подарував ідею нового податку як ПДВ, а не як уніфіковане мито. Від радянських часів Горбачова, та й досі нашим ПДВ оподатковується додана працею вартість. Від авантюрного ототожнення ПДВ з експортним митом Україна утримувалась аж до липня 1997 р.

Заміною з 1 липня 1997 року декрету Кабміну про ПДВ на закон про ПДВ, в якому додана вартість нагло не визначена об’-єктом оподаткування, хоча й залишилась в назві податку і надалі оподатковується, та наступним підписанням низки двосторонніх міждержавних угод про запобігання подвійному оподаткуванню при перетині митних кордонів України (а в цих угодах ПДВ нагло ототожнюється з експортним митом) нашою владою змавповано у держав ЄС авантюрне заохочення експорту поверненням експортерам сплаченого мита. Змавповано без будь-якого наукового дослідження та економічного обґрунтування, мотивуючи тільки політичною доцільністю адаптації наших законів до законів ЄС.

Змавповано з українським „покращенням”, як завжди. Повернення сплаченого мита стали називати відшкодуванням, буцімто сплата ПДВ шкодить експортерам. А головне, відшкодуванню підлягає сума ПДВ в складі вартості експортованих товарів без обмеження сумою ПДВ, сплаченої експортером до бюджету.

Відсутність такого обмеження зробило експорт імпортованих товарів (реекспорт) найбільш вигідним. Своєї праці реекспортер додає мізер, а вартість імпортованих товарів у сотні разів більша.

Уряд Юлії Тимошенко спробував запровадити європейське обмеження, лише спробував доторкнутися до гаманців реекспортерів і поплатився відставкою. Той уряд допустив чимало інших помилок, але ця спроба виявилась роковою.

Гаманці експортерів, і особливо реекспортерів, дуже впливові. Вони довели здатність змінювати уряд. Зараз вони заміняють українських авіаперевізників на іноземних. Здатні замі-нити будь-які вітчизняні товари на імпортні. Можуть випхати з України на заробітки ще більше найкращих працівників. А захочуть, то й Україну розшматують, як це вже не раз було в нашій гіркій історії. І всі ці злодіяння законно фінансуються відшкодуванням ПДВ експортерам.

З політичною метою інтернаціоналізації економіки багаті держави ЄС можуть собі дозволити незначну для них частку оплати праці використовувати не на загальні державні послуги, а на авантюрне заохочення експорту. Не вірю, що такою авантюрою можливо досягти чогось доброго для ЄС. Згадайте хоча б протести французьких фермерів проти імпорту іспанських сільгосптоварів. Але то їхні проблеми...

А куди Україна „пнеться у калашний ряд”, якщо у нас оплата праці на порядок менша, а імпорт наздоганяє і перевищує експорт. Ми просто фінансово неспроможні відшкодовувати ПДВ експортерам. Ліквідацію хронічної бюджетної заборгованості по відшкодуванню ПДВ вже контролюють особисто Президент і Прем’єр, бо йдеться про міжнародний імідж України. Ну й що з того, якщо ліквідувати заборгованість можливо тільки тимчасово, за рахунок недофінансування загальних державних послуг? Відразу після такої штучної ліквідації заборгованість знову буде зростати.

Заохочувати експорт необхідно коштами з перевищення експорту над імпортом, а не за рахунок недофінансування обов’язкової освіти, охорони здоров’я, оборони держави та багатьох інших загальних державних послуг. Треба поступово відмовитися від авантюрного заохочення експорту. Спочатку треба той проект постанови уряду Тимошенко про обмеження суми відшкодування сумою ПДВ, сплаченої експортером до бюджету, зробити реальністю. Надалі ж слід взагалі відмовитись від європейського використання ПДВ в якості мита. Нам доцільно придумати заохочення експорту з коштів від перевищення експорту над імпортом настільки ефективне, щоб держави ЄС його мавпували.

За банальне скасування ПДВ можуть ратувати тільки ті, хто й досі розуміє податки як податі з доходів підлеглих владі осіб, а не як оплату послуг державної влади. Разом із ПДВ в Україні діють аж 5 податків з однієї і тієї ж вартості праці, але їх явно не вистачає для достойного фінансування якісних і ефективних загальних державних послуг.

В той же час нагле використання ПДВ не за призначенням, не на оплату загальних державних послуг, а на збагачення обраних і недоторканих за рахунок знедолення більшості, може призвести до соціального вибуху!

А.І.Письменницький, колишній бухгалтер
Трибуна

 

25 лютого 2007р.