Туризм на Закарпатті під час війни. Розмова з Олександром Ковалем

Готелі розселяли людей, ресторани годували, а екскурсоводи стали потужними волонтерами та військовими, – пише Varosh.

Та туристична галузь, як, власне і сприйняття відпочинку суттєво змінилися. Чим зараз живе ця сфера, як пристосовується до нових умов та перспективи має після Перемоги?

Про це спілкуємося з Олександром Ковалем, туризмознавцем, керівником туристично-інформаційного центру “Турінформ Закарпаття”.

Експерт орієнтовно виділяє 3 періоди, які визначають зміни у туристичній галузі краю.

1) Період з лютого по травень, перші 100 днів війни.

2) Літній період з червня по серпень, наступні 100 днів.

3) Осінній період, зараз.

І етап

Туризмознавець відзначає, що на першому етапі бізнес доволі швидко самоорганізувався. Навіть там, де не було формальних груп, утворилися неформальні. Це й дозволило оперативно реагувати на запити та допомогти людям.

— У перші два тижні й влада не знала, що робити, тільки починали створюватися логістичні та інформаційні центри.

Бізнес більш мобільний, вже був навчений ковідним часом та мав сценарії, як реагувати під час кризових ситуацій. Була ініціативність, але не було інструкцій. Тут важливу роль зіграв фактор лідерства: де були лідери, там була швидка організація.

Відразу почали заповнюватися готелі, адже люди, котрі рятувалися від війни та окупації, шукали, де можна перший час пожити. Тоді Закарпаття прийняло близько півмільйона людей, яких треба було десь прихистити.

— Всі говорять про високі ціни та оренду, але це не у всіх і не завжди так було. Зокрема, бізнес відразу включився у волонтерство. Людей безкоштовно довозили, особливо це стосується готелів у горах, годували. Часто пропонували жити безкоштовно або зі зниженою ціною.

Паралельно бізнеси намагалися допомогти й із забезпеченням сил тероборони.

Яскравий приклад — ресторан “Гелета”, який безкоштовно харчував людей з числа ВПО, які мешкали у громаді. А його власники самостійно розселили близько 3 тис. людей по селах навколо. Та ще й придбали 3 авто для ЗСУ.

— У Пригар та партнерів були дуже довірливі стосунки з місцевими жителями, котрі постачали їм молоко для сироварні. Тож коли просили, чи можете поселити, то люди погоджувалися, бо довіряли. Часто й самі питали, чим ще можуть допомогти.

В Ужгороді є також яскравий приклад діяльності ресторану “Дельфін”, де 3 рази в день годували до 5 тис.людей.

У готелі “Прага” запропонували іншу послугу — свій конференц-зал облаштували як хостел для тих, хто затримувався на ніч-дві і їхав далі. Також надавав доступ до туалету, душу, випрати білизну. Рецепція готелю стала інформаційним хабом, як і багато інших, бо ж в місті немає туристичного центру.

Виклики:

1) Зберегти персонал.

Повномасштабне вторгнення почалося взимку. Цьогоріч було сніжно, готелі працювали. Вони наймали працівників на сезон, і тепер мали змогу їх залишити. У багатьох персонал виїхав, але за рахунок ВПО робочі місця заповнилися. Є питання в тому, наскільки кваліфіковані кадри прийшли з тої чи іншої сфери, але факт є фактом — дефіциту робочої сили не відчувалося.

Організовані команди пройшли цей тест на лідерство. Великі команди зазвичай, зберегли свій склад.

2) Зміна форми роботи та запровадження нових послуг.

Готелі стали пансіонатами — прилаштованими для довготривалого проживання людей. Природа клієнта змінилася — люди були змушені приїхати, і їм було не до відпочинку, вони не мали коштів на дорогі послуги.

3) Знову дбати про дохід, або ж перекрити видатки. 

Доходи в цей період були. Але, очевидно, що були й більші видатки, адже включалася волонтерська складова.

Також треба було сплачувати туристичні збори, зарплати, забезпечували логістику.

ІІ етап

У кінці травня, після деокупації Сумщини та Чернігівщини, люди почали повертатися додому. Почався літній період та старт роботи великих гуманітарних програм.

— Завантаженість готелів у літній період — 50%. Це зрозуміло, адже люди відмовляли собі у відпустках. Гроші або донатили, або відклали. Також психологічний момент — такий собі булінг за відпочинок “чому ви розважаєтеся, поки інші під обстрілами?” Хоча тут мова йде радше про відновлення сил, оздоровлення, змінити картинку, уникнути стресу.

— Багато готельєрів ставили собі питання — “А як говорити з клієнтом? Що йому запропонувати? ”. Тому на цьому етапі був важливим момент психологічної підтримки. Якщо у місті це ще якось є, то в селах з цим важко.

Також всі гуманітарні програми почали діяти в основному з червня, які теж частково полегшили роботу по районах і селах, в тому числі й з психологічною підтримкою. А також зменшилася загальна кількість ВПО, бо люди, які могли повернутися — повернулися.

— Є напруга з завищеними цінами. Це б’є по репутації регіону. Але не всі підняли. У перші 3 місяці бізнес не піднімав ціну, але потім зросла вартість на опалення, комунальні послуги тощо. Це загальне зростання цін.

У червні почали відкриватися термальні комплекти, які є туристичним магнітом регіону для багатьох. Вони не працювали перші 100 днів.

— Власники не давали активної реклами, бо це було неетично. Але коли відкрилися, то люди ринули. Це був хороший спосіб відпочити та відволіктися від стресів.

Перші 100 днів замки й культурні об’єкти працювали в обмеженому режимі. Але це не означає, що вони не розвивалися. Якраз дуже активно працював Ужгородський замок, який створив нові продукти, які можуть стати частиною нових маршрутів.

Наприклад, розчистили зали внизу, які стали сховище, але паралельно там можна проводити різні заходи, як-от вже там були лекції та кіноперегляди. Зараз там діє виставка залишків зброї окупантів, фотографії з місць бойових дій. У замку запустили художню галерею, де вже відбуваються виставки.

— Вони змогли за цей час змінити акценти, поглянути по новому і пристосуватися до нових умов. Адміністрація почала впроваджувати нові послуги та співпрацювати з десятками волонтерських програм, які зараз діють у місті. Адже всім, хто вперше в місті, цікаво дізнатися більше про історію краю, його етнографію, археологію. Вони запропонували послуги для різних груп: волонтерських, туристичних тощо.

Середовище екскурсоводів також змінило напрямки роботи.

— Хтось пішов на фронт (Федір Шандор, Владислав Товтин), інші — волонтерити. На жаль, є й загиблі, як от наш Тарас Деяк.

Спільнота екскурсоводі найбільш зорганізована. Там близько 200 людей, які швидко визначили зони відповідальності — хто доставляє гуманітарну допомогу, чи вантажі військовим, чи супроводжує на кордонах.

На початку всі екскурсії були безкоштовні, це був елемент відпочинку та адаптації для тих, хто приїхав. Вже влітку було багато платних екскурсій, але для малих груп або індивідуальних туристів.

Проаналізувати третій етап наразі складно, адже почалися дощі, холод та й безпекова ситуація через масовані російські обстріли не спонукає до мандрівок.

Перспективи після Перемоги

— Туризм є, але змінилися акценти в галузі. Тобто, готелі, ресторани, музеї працюють, але інша природа клієнта, інша комунікація з ними, — робить підсумки туризмознавець.

Найперше, про що ми дбаємо зараз — це як допомогти ЗСУ. Всі сили зараз йдуть на забезпечення потреб військових.

По-друге, на щастя, у нас немає руйнувань, тому після Перемоги бізнес швидко відновиться, зможе допомогти колегам на іншій території України. До нас треба буде привозити людей, які можуть від нас чомусь вчитися.

Після Перемоги Закарпаття стане місцем для реабілітації та оздоровлення військових, та тих, хто постраждав від військової агресії. Очевидно, зросте потреба й у працівниках відповідної кваліфікації — лікарях, психологах, соціальних працівниках. Над цими проєктами працює і Закарпатська ОВА.

Як на мене, Закарпаття впоралося з викликами, які перед нами стояли. Наші переваги, такі як вдале розташування, транзитність, мальовничі гори — залишаються. Зараз важко дати рекомендацію бізнесу — інвестуйте в навчання персоналу, бо, очевидно, є інші потреби. Але, якщо є бажання вдосконалюватися, то й безкоштовних можливостей досі є багато.

Мої колеги, які зараз на фронті, будуть плани на майбутнє, думають, як розвивати туризм. І це дає і їм можливість триматися.

Федір Шандор, коли приїжджав у коротку відпустку, то встиг у десятках місць побувати. Відкриття мініскульптурок на Покрови — теж його ідея. Звичайно, важко бути на зв’язку, все залежить від ситуації на фронті, бойових завдань. Люди в стані постійного ризику.

Ми також віримо у ЗСУ, максимально їх підтримуємо продуктами, одягом, спорядженням. Ця війна точно позбавить нас комплексу меншовартості. Після Перемоги все буде краще, однозначно!

Гичка Галина, Varosh

Фото: Каріна Асад