Туризм відклав на потім: як закарпатський екскурсовод почав виготовляти перископи для розвідників ЗСУ (ФОТО)

Туризм відклав на потім, й став членом координаційної ради, поселяв і зустрічав тих, хто тікав із районів бойових дій  тощо. Але фішка в іншому – Макс почав робити перископи (прилади бачення, що дозволяє спостерігати за об'єктом з безпечного місця), які, можна сказати, рятують життя нашим воякам і воячкам на війні.

До Макса Адаменка ми навідалися у вівторок, 9 серпня. Саме в цей день із волонтерами й волонтерками відзначали 2 місяці з часу, відколи взялися за перископи. Команда потрохи починає збиратися, адже робити згадані прилади приходять раз на тиждень (іноді й двічі, у середу), ми ж тим часом цікавимося про туристичні проекти, які планував реалізувати навесні, якби не втрутилася війна. Їх було чимало, зізнається. Зокрема, у динопарку в берегівських Яношах збирався облаштувати експозицію первісної людини із напівкруглим наметом зі шкір та кісток. «Для усіх відвідувачів це була б експозиція для оглядин. А от якби я прийшов із своєю групою дітлахів, то ми б зайшли всередину, вдягли шкіри, розвели огинь за допомогою тертя гілки об гілку, - ділиться. – Потім ми б зробили кам’яну сокиру і спис. А після екскурсії і розповіді про динозаврів ще б був мисливський квест! Під кожним динозавром було б завдання. Треба лишень розпізнати, під яким саме». До війни наш співрозмовник кілька разів влаштовував екскурсії в Доробратово, де є ропа. Цьогоріч він випарив сіль і збирається включати цю "процедуру" в дитячий інтерактив.

Заза і перископ розвідника 

"Як ти прийшов до перископів?» - цікавлюся (тим часом Макс випробовує перископ на міцність й сідає на нього (важить 82 кг, - Авт.), потім із усієї сили вдаряє ним об землю. Все норм). "Все почалося з того, що київські друзі попросили мене поспілкуватись з їх другом грузином, пораненим воїном ЗСУ, й у такий спосіб підтримати його, - веде далі. - Його звуть Заза, й він зі своїми іншими земляками воює за незалежність нашої України. Почали спілкуватися. Якраз одужував у шпиталі в Ужгороді. Він попросив мене знайти для нього деякі речі: військовий ремінь, аптечку і перископ розвідника. Ремінь у мене був, аптечку знайшов і придбав в ательє, а з перископом виявилось все складно, в інтернет - магазинах їх в наявності не було".

Потім хтось підказав хлопцю, що такі прилади роблять на 3D – принтері, й мова про Дениса Селінника, який працює в училищі у Кременчуці.  “Я задонатив Денису на виробництво і замовив 5 перископів. Довелося чекати майже тиждень. Була черга й друк займає тривалий час. Один перископ я віддав Зазі, - веде далі. – Чесно, я думав, що мене ошукали. Чим довша труба, тим менша дірка, й ти ніби в дверний «глазок» дивишся». Макс почав думати про придбання принтера й також зайнятися виготовленням перископів. Але принтер коштує від 12 тисяч гривень, а ще ж бобіни з пластиком – філаменти. До всього, один комплект друкується 5 годин, а це означає, що за добу матимеш всього 4 перископи. Побачив, що друковані на принтері коліна із дзеркалами з’єднуються каналізаційною трубою діаметром 50 мм. Спробував стандартні каналізаційні коліна – зрізав під кутом 45 градусів. Вийшов овальний отвір, тож потрібно було овальне дзеркало. Знайшов майстра, який їх зробив. Опісля Макс все зібрав і перископ вийшов, як треба! Й пішло – поїхало. За 2 дні робив тільки 20 штук, тому кинув клич. Зібралась команда волонтерів, які по вівторкам збирають перископи.

Трава підросла - треба довшу трубу

Нині перископ Адаменка пережив вже кілька варіантів, "Перший – це труби, коліна, дзеркала і армований скотч. Я вже тоді почав думати, що треба обгортати коліна з дзеркалами утеплювачем, щоб вони не билися. З’єднувальна труба тоді ще була завдовжки 30 см, - деталізує. - Це були просто нефарбовані перископи. Далі я трішки змінив порядок склеювання армованим скотчем, щоб усі шви ховалися за завершальними турами скотча (7 операцій). Їх пізніше ще скріплював стяжками, щоб на сонці скотч не розліплювався. Почали фарбувати у захисний колір. Коли військові зауважили, що трава вже підросла й попередні перископи закороткі, збільшили довжину труби до 50 см. В третій моделі замість скотча, утеплювача і стяжок почали використовувати адгезивну резину (стрічку), яка швиденько без ножиць склеюється і самовулканізується. Тепер використовуємо менше матеріалів, наполовину скоротився час роботи і спростився процес виготовлення. До 3-ї моделі додали втулку (шматок поліетиленової труби для води) для кріплення до перископу оптичного монокуляру. Останній хоч і найдешевший, але виконує свої функції. Результатом я задоволений».

«А гроші звідки на матеріал?» - цікавлюся. Спочатку свої вкладав, потім почали донатити. Поклав собі мету, щоб собівартість перископа була не більше 100 гривень. Й йому це вдалося. Нині вже має окрему волонтерську картку, на яку потрапляють донати, а щоб не знецінювалися (курс скаче і т. п.) то наш співрозмовник одразу закуповує необхідне. «Мав кілька постачальників, брав партіями. Підприємці на ринку вирішили продати мені партію труб і колін за собівартістю, -каже. - Нині маємо матеріали на 450 перископів і поступово їх освоюємо». Донати йдуть із Німеччини, Естонії, Нової Зеландії, а також із Закарпаття. Тому Макс придбав вже 40 монокулярів, ще на сотню збирає. Виготовляють перископи не на замовлення, а про запас, бо нема часу чекати, каже: «Ми, як швидка допомога». За зміну разом із волонтерами можуть виготовити 100 приладів.    Щодо потреби, то вона є, але спеціально рекламу Макс Адаменко не робив, просто якось виставив пост у Фейсбуці, хтось написав новину, хтось контакти передав. Споживачами є наші захисники, й для них це безкоштовно. Хоча часто, каже, військові  принципово сплачують, бо мають змогу. Й це дає змогу нарощувати виробництво. Усі отримані кошти знову спрямовуються на придбання матеріалів. Загалом близько 30 % відправлених перископів надіслані безкоштовно.               «Чому я не пішов шляхом Селінника?! Щоб виготовляти ті ж 100 перископів за тиждень,  треба інвестувати в 4 принтери з матеріалами приблизно 60 тисяч гривень. На цю суму за моєю технологією можна виготовити 600 перископів. - каже Адаменко. - Моє ж виробництво дешеве. Щоб виготовити більше перископів, потрібно просто більше робочих рук - майстер нарізав коліна й труби, дзеркала готові, протиударна гумова стрічка нарізана – все з’єднали і відправляємо на фарбування». Тому патентувати свій винахід не збирається, «хай роблять і запозичують, чим більше, тим краще. Все для Перемоги!».

“Тилові мочили”

Дехто тролив його, зізнається, мовляв чому дурницями займається, інші кликали: пой до нас на фронт. «Заза казав: «Макс нє парься, кому періскоп нє нужен, тот і не поймйот єго ценності. Дєлай», - ділиться. Якось один дядько розповів Максу, що у нього син «на нулі», й що шестеро із побратимами ходять на чергування, мають тільки один перископ. Потім його передають іншій зміні. Так от син подзвонив батькові й просив "знайди там в Мукачеві чувака, який робить такі труби". "Зустрілися, мало не плаче, просив хоча б один. Я кажу: «Беріть шість. Не треба буде, то віддасте тим, кому треба. Розповідав, що таку трубу за 1000 гривень на фронті продають один одному. Я в шоці, чесно,- резюмує наш співрозмовник. - Коли отримав скрін чату, то радів, що хлопці довольні, як слони, дуже дякують, і цікавляться, «як ти так укріпив, що не б’ється...». 

Волонтери й волонтерки, яких тут з десяток, всідаються за стіл й починається процес. Хтось клеїть дзеркальця, хтось чистить труби, вирізає. Тут і фотограф, і вчителі, і мандрівники. Серед інших виділяється жінка у формі із шевроном 128- ї бригади. Це Маріанна Плеша, військовослужбовця 128–ї бригади, штаб–сержант. «Ходжу сюди з першого дня, відколи побачила заклик у Фб. Чи мала досвід?! Та я уявлення не мала, для чого йду. На даний час я не залучаюся в зону бойових дій, несу службу за місцем дислокації, - ділиться із нами. - Але коли бачу, що треба руки й допомога, то йду. У нас це називається «виконання тилової роботи для забезпечення нашої перемоги». Приходить смс, військовослужбовиця ледь не цілує телефон. Виявилося, написав коханий, який нині у зоні бойових дій, й дуже чекає з Перемогою.

Поруч допомагає Віка (так представилася), яка каже, що так чи інакше пов’язана з військовими, оскільки фірма, де працює, забезпечує їх продуктами. «Я тут, бо це ще один спосіб допомогти. Наша підпільна назва «тилові мочили», бо нині кожен працює на своєму фронті: хлопці там, а ми тут. У кожного з нас під час виготовлення перископів свій функціонал, але зараз ми вже «багатостаночники». Бо коли нас мало, то мусимо один одного заміняти. Ми тут так здружилися, порозумілися, головне, у нас спільна мета – працюємо на перемогу».