Перший крок має бути гідним

Ясна річ, що ключовим питанням буде – обрання Голови ради. Зафіксоване, так би мовити, обрання, бо, власне, сам процес вже давно розпочатий і, на моє тверде переконання, через оте попереднє „сито” уже пройшли всі без винятку депутати. Ну, стверджувати так стовідсотково, може, і не потрібно, але те, що увагою не оминули жодного депутата, є, мабуть, фактом незаперечним.
Давайте на самому початку нашої бесіди, як ви правильно здогадалися, нагадаємо собі кількісний склад ради від суб’єктів виборчого процесу відносно майбутнього керівництва ради. І так, від „Нашої України” в облраді – 30 депутатів, БЮТ – 25, Партії регіонів – 15, від Блоку Литвина – 7, КМКС (Партія угорців України, голова М.Ковач) – 5, Демократична партія угорців України (голова –І.Гайдош) – 4, СПУ – 4. Всього 90, а для обрання Голови потрібно 46 голосів. Тепер, очевидно, логічним буде питання: а хто ж претендуватиме на посаду голови? Теоретично на це мають право всі без винятку 90 депутатів. Це такий ліричний відступ, бо виходячи з того, що жодна фракція не має отих 46 штиків, треба шукати домовленості. Ох, який то непростий буде шлях, і навряд чи визначеність на Печерських пагорбах у Києві буде стабілізуючим фактором у нашій Закарпатській Народній Раді. Навряд. Хоча вже на день нинішній є деякі інформації, які таки просочуються через шпаринки владних кабінетів.

Попробуємо зробити таку собі приватну політичну розвідку. Вже, напевно, ні для кого не є секретом, що головний нашоукраїнець області і нині „надзвичайний” міністр, випавши з обойми народних депутатів, прицілився на посаду голови ради. Та він, зрештою, і того сам не приховував, як і його оточення. Але час іде, триває надзвичайно складна, із багатьма широкому загалу невідомими фактами, політична гра по формуванню урядової коаліції. Найбільша її складність в тому, а це проходить ніби за кадром, як спростити чи „підчепурити” політреформу. І це, повірте, є головним, і завдання полягає в тому, щоб повноваження Прем’єра частково урізати, повернувши їх знову Президенту. Відмовити нині БЮТу в прем’єрстві просто немає жодних аргументів, і зрозуміло, що йдучи за буквами отої морозівської політреформи, Президенту можуть залишити виключно представницькі функції. Отже до 26-го квітня, себто до останнього засідання „старої” Верховної Ради, не виключено, що буде спроба це вчинити. Але тому передують оті коаліційні збори, які за закритими дверима є, схоже, не чим іншим, як елементарним діленням посад і сфер впливу, поки що між трійкою помаранчевої коаліції. Подейкують, що до частки пирога, який би мав за кінцевим розподілом дістатися Президенту, попадає і „надзвичайне” міністерство, яким й надалі мав би керувати Балога. Кажуть так. Отже, якщо йти за логікою речей, то, мабуть, стає очевидним, що керівні посади в області мають чи мали б відійти до сфери впливу вже не „Нашої України”, а скоріше всього БЮТу. І тут не виключено, що мукачівські хлопи можуть піти на таку собі заморочку, висунувши на посаду голови облради „незалежного” кандидата.

Про цього „кандидата” вже гомонять Ужгородом і не інакше, як про васала балогової команди не говорять. Воно є зрозумілим, наприклад, для нас з вами тут, але в який спосіб то буде подаватися наверх, можна тільки здогадуватись. Тому, мабуть, вартувало б нашим обласним депутатам нагадати одну цікаву історичну дійсність. А вона, як на мене, надзвичайно повчальна. В 1964 році, коли пленум ЦК КПРС „уходив” Микиту Хрущова, то головні зачинщики отого перевороту (а то інакше і не назвеш) на чолі із Шелепіним кандидатуру Брежнєва, який зайняв місце Хрущова, рахували як тимчасову. Постать, так би мовити, перехідна. То вони так думали, а дорогий Леонід Ілліч правив „союзом нерушимим” цілих 18 років, які потім отримали визначення „застойних” років. Держава, велетенська держава загальмувала свій розвиток на цілих майже два десятиліття, розтринькуючи запаси надр – газ, нафту. Може то декому і видається не так, але „застійні” роки нам відгукуються донині.

Так от, якщо новообрана обласна рада попробує вибирати такого собі „ніякого” Голову, то повірте, зробить величезну дурницю, граничну чи не із злочином, або простіше, область знову лишиться фактично на „ручному” управлінні в того ж Балоги і оточення.

Ні, нам будуть малювати всілякі служби ОДА про здобутки, а особливо про боротьбу з повенями, які, завдячуючи Господові та молитвам краян, оминули нас. Малюють вже рік при Гаваші, а скажіть – про щось конкретне можна нині говорити, про зрушення до отої омріяної Європи? Язик не повертається. Та і, зрештою, як має чи може повернутися. Ви всі, шановні читачі, читали, як висловився пан Президент, відвідавши недавно Закарпаття, про вартість захисних дамб. Туди ніби вгатили такі гроші, що тягне чопська дамба на визначення золотої. Розумію, що „надзвичайники” (а це міністерство рахується на владних терезах найпристойнішим) звикли до того, що ніхто отих „повеневих” грошей ніколи не полічить. А воно не так, бо ці преславуті дамби можна, так би мовити, скубікувати, себто елементарно і до копійки вичислити затрати. Але хто це зробить, ми ж поки що не в Європі, а там би вирахували, бо „друзі” і „куми” не завжди беруться в розрахунок. Хочемо того чи ні, чимось наш коханий „надзвичайник” таки імпонує Президенту і, правда, гірко стає, коли ним же так гарно подеколи говориться про „чисті” руки, про розчарування в команді, а тут на видноті марнотратство, аби не сказати елементарне злодійство, і все сходить з рук. „Дуже великі гроші” – так висловився пан Президент. Дивно.

Але вернімось до майбутнього засідання. Думаю, що, окрім депутатів, у сесійній залі буде більш ширше представництво громадськості, зокрема і журналістів. Дійство буде відкритим, публічним, так би мовити, і це в певний спосіб буде сприяти паросткам демократії. Ясна річ, що голосування це, на думку багатьох, є не чим іншим, як фіксацією кулуарних домовленостей. Мабуть, але тут, як у писанні Святому, сказано, кожен має час спам’ятатися, навіть в останню мить. І це, повірте, не якесь заклинання, чи щось подібне на цей взірець, це просто нагадування як депутатам, так і собі, і всім, що найважливішим моментом на всю депутатську каденцію є перше голосування.

Саме так, а воно може принести шану серед своїх виборців-земляків або щось інше.

Ще є час, думаймо. Більшість обласних обранців роблять перший крок у політику, а він мав би бути гідним.

Ігор Гаврилів

Трибуна

 

16 квітня 2006р.