Голова ОДА Олег Гаваші: „Місця на розбудові України вистачить усім, у кого є бажання будувати...”

– Я мав змогу бачити і слухати виступ Віктора Ющенка в прямому ефірі .Було помітно, що хоча значна частина парламентської зали заздалегідь була налаштована на конфронтацію, виступ Президента погасив ці негативні настрої. І не тому, що Віктор Ющенко вкотре закликав українських політиків до примирення. Швидше через те, що, як лідер нації, він запропонував політичній еліті, вкотре захопленій дріб’язковими передвиборчими „розборками”, справді державницький погляд на процеси, що відбуваються в Україні, і абсолютно нові, чітко окреслені підходи до проблеми розбудови української державності. Це те, на що Україна чекала всі ці чотирнадцять років, що минули з часу проголошення незалежності. Говорю це без зайвого пафосу, і не тому, що вимушений робити це з примусу, займаючи серйозну державну посаду. Це мій погляд як людини, як громадянина, якому не байдужа доля України. В попередні періоди мені доводилося вислуховувати чимало аналогічних промов, але більшість з них були відірваними від життя. І навіть, коли мова заходила про необхідність кардинального реформування суспільного, політичного і економічного устрою держави, в реальному житті ці „реформи” зводилися до чергового „дерибану” державної власності і пошуку схем політичного виживання тих чи інших політико-бізнесових угруповань.
В даному ж випадку маємо справу з якісно іншим, справді державницьким і, що важливо, патріотичним підходом до окреслення перспектив розвитку держави. Зверніть увагу: попри агресивну налаштованість опозиційного політикуму, підсилену тривалим очікуванням виступу Президента з парламентської трибуни, на телебаченні, в друкованих ЗМІ чи в інтернеті по суті відсутні негативні коментарі з цього приводу. Я не беру до уваги вже звичні останнім часом підскакування перед телевізійними камерами Нестора Шуфрича. В українців уже виробилося чітке розуміння того, що якщо цей політик гаряче переконує нас в тому, що щось у державі відбувається „не так!”, то саме по „не такому!” напрямку і варто рухатися Україні, аби зрештою вилізти з того болота, в яке затягли її попередні можновладці.
Я далекий від того, аби проголошувати, що все, окреслене у зверненні Президента Ющенка, вдасться здійснити легко і швидко. Тим більше, що, виявляється, є в Україні чимало людей, впливових і фінансово потужних, які не бажають цих змін. Їх вплив і фінансова потуга формувалися в цілком протилежних реаліях. А тому рік, що минув, додав всім нам чіткого усвідомлення, що перетворення України в економічно і політично потужну державу – справа довша, аніж всім нам це уявлялося в щирій і романтичній атмосфері Майдану. Стало зрозумілим, що з пекла не можна втрапити одразу до раю: на дорозі між пеклом і раєм, виявляється, є ще чистилище. Власне, в ньому – політично – і перебуває, на мою думку, Україна на нинішньому етапі свого суспільного розвитку. І рік, що минув, і нинішнє звернення Президента, і майбутні парламентські вибори є в цьому розумінні продовженням всього того, що було започатковане українським народом восени 2004-го. Це наш шлях, який не пройти нікому, окрім нас самих. Це наш особистий вибір, це наші українські вибори. І наше з вами спільне завдання – здолати цей шлях гідно, впевнено, чесно.
Коли в контексті звернення Президента говорю про наш спільний український шлях, не виокремлюю з нього перспектив розвитку Закарпаття. Чимало на перший погляд узагальнених тез із президентського послання цілком конкретно проектуються на закарпатський грунт. Це і чіткий європейський вектор розвитку держави, що прийшов на зміну безликій багатовекторній (а по суті, безвекторній) політиці, і нова інвестиційна програма, і програма „Відродження села”, і абсолютно назрілий, а тому беззаперечно сприйнятний курс на реформування судової системи, правоохоронних органів і системи органів державної влади, і не менш назрілі програми „Здоров’я нації” і „Конкурентна освіта”. Вони і стануть тими першими наріжними каменями, на яких, перконаний, цеглина за цеглиною розбудовуватиметься наш спільний дім на ймення „Україна”. І місця на цьому великому будівництві буде достатньо для всіх українців, незалежно від політичної приналежності, національності, віросповідання чи професії. Для всіх, у кого є бажання будувати, а не руйнувати.
Як сказав у своєму зверненні Президент України: „...Досить сваритися, роботи вистачить усім”...

 

11 лютого 2006р.