Її варто мати в домашній бібліотеці: книга “Графічне мистецтво Закарпаття. Друга половина ХХ століття”

Це наукове дослідження, проте написане для всіх, кому цікава історія краю у творчому контексті, крізь розповіді художників та символізм їхніх творів. Безумовно, книга естетична, тактильна, наповнена графікою закарпатських митців. Монографію випустило “Видавництво Олександри Гаркуші”, яке сприяло в різних підготовчих процесах – у редагуванні, підборі ілюстрацій, концепції дизайну, – пише Varosh.

Спілкуємося із автором, гортаємо видання, виписуємо цитати, ділимося. І віримо, що “Графічне Закарпаття” неодмінно з’явиться у вашій домашній бібліотеці.

Від дисертації до книги для широкої авдиторії

Монографія втілилася із дисертації Івана Небесника молодшого “Графічне мистецтво Закарпаття другої половини ХХ століття: етапи розвитку, стилістичні особливості”. Він – митець, учасник арт-ініціатив, проте тісно пов’язав творчу хвилю із науковою. У ході навчання у Львівській Національній Академії Мистецтв (ЛНАМ) Іван уже тоді обговорював ідею дисертації про графічне мистецтво Закарпаття зі своїм батьком – Іваном Небесником старшим, професором культурології, ректором Закарпатської академії мистецтв. У 2005-му одержав диплом магістра графічних мистецтв та дизайну, далі вступив до аспірантури з темою графічного мистецтва Закарпаття другої половини ХХ століття.

«Я був, мабуть, як і всі випускники, наївним, і не усвідомлював, наскільки ця тема нерозкрита, наскільки вона має свої глибини, свої зв’язки, своїх культурних героїв».

Іван Небесник молодший

Дисертація писалася під керівництвом Василя Косіва, доктора мистецтвознавства, доцента кафедри графічного дизайну ЛНАМ. А водночас консультував батько, він допоміг із джерельною базою, яку склала особиста бібліотека науковця.

Захист відбувся 28 грудня 2015 року у Львові. Іван жартує, що чітко пам’ятає дату, адже прямував на захист у футболці з логотипом гурту Motorhead, і саме того дня помер його лідер Леммі Кілмістер.

Ph: Роберт Довганич

Згодом виникла ідея видати монографію. Тож автор адаптував її, залишив концентрацію змісту, що цікава як науковцям, так і широкій спільноті. Відтак з’явилася ґрунтовна книга про Закарпаття у контексті розвитку графічного мистецтва. Лаконічна, проте вичерпна, візуальна, вона формує уяву про один із досі недосліджених видів образотворчого мистецтва Закарпаття.

Живі розмови, живі історії

Найсильніша сторона роботи – у польових дослідженнях. Науковець зібрав багато матеріалу під час інтерв’ю із сучасними закарпатськими художниками або ж із родинами вже померлих митців, із колекціонерами. Інформація черпалася також у музеях, архівах.

Цінність і в тому, що на сторінках описані й такі художники, про яких раніше ніхто нічого не публікував або ж їхня діяльність висвітлена у вузькому ракурсі.

«Якраз друга половина ХХ століття була дуже слабо досліджена. Я зустрічався із художниками, брав інтерв’ю, збирав інформацію, систематизував її, опрацьовував архіви Спілки художників, піднімав приватні архіви… ».

Водночас пророблений чималий художній аналіз, тим паче автор є професійним художником.

Про зміст

Насправді, це видання розповідає і про першу половину ХХ століття, про передумови розвитку графічного мистецтва на Закарпатті. До прикладу, науковець пише про роль графічного мистецтва у творчості засновників Закарпатської художньої школи та їх учнів: Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Федора Манайла, Еміліана Грабовського, Адальберта Борецького, Андрія Коцки, Гаврила Глюка, Шандора Петкі.

ЦИТАТА З МОНОГРАФІЇ: «Вагомий внесок у розвиток графічного мистецтва Закарпаття зробив Федір Манайло, який утвердив за графікою визнання окремого самодостатнього виду мистецтва. Манайло стояв на витоках пластичної мови, котра показала шлях для багатьох поколінь випускників Ужгородського художньо-промислового училища. До його учнів належать митці, які досягли важливих результатів у графічному мистецтві Закарпаття у 1960-х — 1970-х рр.».

Із заснуванням Ужгородського художнього училища у 1946 році поступово виокремлювалася спільнота графіків. Графічний напрямок набував популярності з другої половини 1960-х. У 1968-му відкрилася перша виставка закарпатської графіки, яку організував митець Василь Скакандій.

Ph: Роберт Довганич

Художник Павло Бедзір, один із перших випускників художнього училища, чимало вклав у розвиток локального графічного мистецтва.

ЦИТАТА З МОНОГРАФІЇ: «На прикладі його творчості бачимо розвиток пізньоєвропейського модернізму в масштабах локального мистецького осередку. Стилістика П. Бедзіра змінювалася в кілька етапів, але відправним моментом у його формуванні були стилі оп-арт і сюрреалізм. Важливо, що художник уперше зробив спробу концептуального обґрунтування принципів своєї творчості. Його вплив позначився на пластичних пошуках закарпатських графіків, зокрема, Єлизавети Кремницької, Михайла Митрика, Павла Ковача, Михайла Сирохмана і Вадима Харабарука».

Загалом зміст охоплює чотири розділи: “Історіографія, методика і джерела дослідження”, “Передумови розвитку графічного мистецтва на Закарпатті (1920-ті — 1940-ві)”, “Формування покоління графіків 1960-1970-х рр.”, “Стилістичні особливості закарпатської графіки 1980-1990-х рр.”.

Ph: Роберт Довганич

Серед яскравих митців закарпатської графіки другої половини ХХ століття, про яких йдеться у книзі, – Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька, Ференц Семан, Юлій Сташко, Василь Скакандій, В’ячеслав Приходько, Семен Мальчицький, Андрій Гойда, Надія Пономаренко, Людмила Корж-Радько, Михайло Сирохман, Павло Ковач, Борис Кузьма, Одарка Долгош.

Про обкладинку

Книга починається з графіки легендарного Павла Бедзіра. І це символічно.

«Ще при написанні ми з батьком обговорювали ідею оформлення обкладинки. Я наполягав на тому, що на ній повинна бути робота Бедзіра, тому що він – символ, навіть кліше закарпатської графіки. А я вважаю, що в мистецтвознавчих книгах якраз на обкладинці має бути кліше. У глядача не має бути сумнівів за твором, який винесений на обличчя книги».

Тексти супроводжуються чорно-білими ілюстраціями закарпатської графіки, а наприкінці є кольоровий альбом.

Евеліна Гурницька, Varosh

 

03 червня 2020р.