Якби би вибори відбулися завтра, Закарпаття мало б тільки 4 нардепи

Якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчої неділі, 3%-й бар’єр подолали б такі партії чи блоки: Партія регіонів України (31.0%), Блок Юлії Тимошенко (16.2%), Народний Союз “Наша Україна” (13.0%), Комуністична партія України (3.8%), Соціалістична партія України (4.8%), Народний блок Литвина (3.9%), Блок Наталі Вітренко „Народна опозиція” (3.8%). Проти всіх проголосували б 2.7%, не визначилися 13.2%. Відсотки подано у розрахунку до тих, хто виявив намір узяти участь у виборах.
Отже, якби вибори відбувались найближчої неділі, то Партія регіонів могла б отримати 175–185 депутатських мандатів, БЮТ – 85–95 мандатів, блок “Наша Україна” 75–80, СПУ – 26–32, КПУ, Блок Литвина та блок Вітренко “Народна опозиція” – 20–25 мандатів.
За таких обставин по списку Партії Регіонів до Верховної Ради гарантовано потрапив би Едуард Матвійчук (№102 у виборчому списку) і Олександр Ледида (№149), по списку БЮТ Олександр Кеменяш (№76), по списку „Нашої України” Ігор Кріль (№71). Буквально невистачило б від одного до кількох місць блоку Наталії Вітренко „Народна опозиція” для того, щоб мандат отримав Василь Варцаба (№26).
Отже, всього – 4 депутати. Це надзвичайно мало, оскільки в Закарпатті проживає понад 2% виборців, що потенційно у Верховній Раді становить 9 мандатів, і це навіть менше ніж була кількість мажоритарних округів на виборах у 1998 і 2002 роках. Схожа ситуація і в багатьох інших регіонах. Виходить, що наші партії начисто забули про формування гідного представництва регіонів у найвищому представницькому органі влади. Фактично, це і є основний недолік жорсткої пропорційної системи виборів, коли регіони часто позбавлені гідного представництва в органі, що обирається.

Сергій Орел,
спеціально для www.uzhgorod.net.ua

Підготовлено за даними загальноукраїнського опитування дорослого населення України, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” та фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” (ДІ/ЮСС) 17–29 грудня 2005 року. Методом інтерв’ю опитано 2009 респондентів за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення України (старше 18 років) за статтю, віком, освітою, типом поселення та регіонами. Статистична похибка вибірки не перевищує 2.2%
• У грудні 2005 року громадяни України переважно не довіряли органам державної влади та держаним інституціям. Найбільше громадян не довіряють Верховній Раді України (баланс довіри-недовіри –31%) та судам (–31%), прокуратурі (–28%), міліції (–27%), Уряду України (–26%), місцевій владі (–23%), СБУ (–9%). Негативний баланс довіри і у Президента України Віктора Ющенко (не довіряють 45%, довіряють 32%, баланс (–13%).
• Довіра переважає тільки стосовно неполітичних інституцій — церкви (баланс довіри-недовіри (+40%), Збройних сил (+12%) та українських засобів масової інформації (+2%)
• В Україні не існує жодного політичного лідера, якому довіряють більше, ніж не довіряють. Серед партійних і політичних лідерів найбільше громадяни не довірять Петру Симоненку (–41%) та Наталі Вітренко (–30%). Далі за рівнем негативу йдуть: Олександр Омельченко (–22%), Юрій Єхануров (–14%), Володимир Литвин (–13%), Юлія Тимошенко (–12%), Олександр Мороз (–11%), Віктор Ющенко (–10%), Віктор Янукович (–6%).
• Під час переголосування другого туру президентських виборів 26 грудня 2004 року майже 4% виборців не змогли проголосувати через помилки у списках виборців. Напередодні парламентських виборів 2006 року з 1 листопада до другої половини грудня перевірили себе у списках лише 10% виборців. Ще 33% виборців збираються це зробити, а половина виборців перевіряти себе з списках не збирається.
• 39% населення й досі не знає, що згідно із з новим Законом про вибори депутати Верховної Ради обиратимуться лише за списками політичних партій; про те, що вибори до місцевих (обласних та міських Рад) відбуватимуться теж виключно на партійній основі не знають 45% населення.
• На виборах до місцевих Рад 43% готові проголосувати за ту ж партію (блок), що й до Верховної Ради, 21% можуть проголосувати і за іншу партію (блок), а для 8% ці голосування взагалі не пов’язані.
• Проголошення Росією підвищення цін на газ для України більшість населення пов’язувало із прагненням змінити зовнішню політику України і відвернути її від Заходу в бік ЄЕП та союзу Росії й Білорусі (27%). Окрім того, україно-російський газовий конфлікт населення сприймало як акт економічної агресії проти України (24%), спробу поставити Україну на коліна (24%), прагнення Росії вплинути на результати парламентських виборів (19%). Частина населення розглядає це як нормальне бажання Росії продавати свій газ Україні за ринковими цінами (20%), а 21% свого ставлення не визначили.
• Підвищення Росією цін на газ не вплинуло на електоральний вибір 46% виборців, 13% воно схилило до голосування за політичні сили, які виступають за більш тісне економічне співробітництво з Росією і стільки ж – 13% – до голосування за політичні сили, які обстоюють економічну незалежність України від Росії. Майже третина – 28% ще не визначилися у цій ситуації.
• До середнього майнового стану у грудні 2005 року віднесли себе 46% населення, до вище середнього — 3.6%, до високозабезпечених – 0.4%. Визначили свій майновий стан нижче за середній 37% і ще 12% вважають його найнижчим. Більше половини своїх доходів витрачають на харчування 72% опитаних, з них 16% витрачають на їжу усі свої кошти.
• Середній доход за грудень 2005 року становив 583 гривні, подушний на члена сім’ї – 477 гривень. Прожитковий мінімум забезпечує зараз, на думку опитаних, 826 гривень на одну людину. А щоб жити нормально, потрібно в середньому 1720 гривень на одну людину на місяць.
• Опитані вважають, що „злиденною” можна вважати сім’ю, що має менш ніж 267 гривень середньомісячного доходу на одну особу, до "бідної" можна віднести сім’ю, де на кожного члена припадає не більше 455 гривень; "середньою" вважають сім’ю, де подушний доход становить не менш ніж 1051 гривню, а „заможність” починається з 3055 гривень на члена сім’ї. "Багатою" вважають сім’ю, де на кожного припадає не менш ніж 960289.89 гривень.
• Населення загалом не надто оптимістично розцінює перспективи на наступний рік: лише 14% сподіваються, що стане краще, 30% вважають, що усе залишиться так, як є, а 22% думають, що ніякого покращення не буде. 34% нічого про майбутні перспективи сказати не можуть.

 

15 січня 2006р.