Закарпаття: природа адмінресурсу – гниль влади

Днями Голова секретаріату Президента Олег Рибачук проголосив, що тим, хто захоче на виборах „зіграти” в адмінресурс, буде зле. Заявлено публічно і відверто, і тому хочеться вірити, що мовлене не на вітер. І також хочеться вірити, що тямущий пан Рибачук розуміє, що ота „гра” в адмінресурс може спрацювати навпаки, а простіше – при таки розлогій складовій членства у виборчих комісіях і вже певній свободі слова ота „гра” може таки впасти на голови тих, хто її розпочав.

А ще не виключено, що пан Олег також розуміє зажерливість деяких місцевих князів, які будуть бачити у виборах виключно свій власний інтерес і їм далеко буде до піклування рейтингів блоків чи партій.

І ми нині вже це бачимо тут в себе, на Закарпатті. Беремо один приклад – які рейтинги чи популярність в нашому Краї Ющенка і Балоги? Я розумію, що він ніколи не буде співпадати, але теоретично мусив би, чи не так? А який нині? Думаю, що Балоги рейтинг не тягне і на третину нинішнього президентського. Знаємо також, що наш „надзвичайник” в головні списки не попав, а тому буде, скоріше за все, штурмувати обласну раду. Зможе „команда Балоги” чесно виграти вибори на місцевих рівнях? Думається, що це надзвичайно складна справа і тому розрахунок на прісновідомий адмінресурс буде. Хоча і сам „надзвичайник”, і штаб розуміють, що „хамство”, яке, наприклад, було вчинено на сесії мукачівської ради при формуванні керівництва територіальної виборчої комісії, їм авторитету не додасть. І, зрештою, у цьому ж Мукачеві і районі. Але розрахунок ведеться знизу, схоже, за тією сталінською методою – хто рахує. Простіше, хто очолює, а якщо в такий же спосіб будуть формуватися і дільничні комісії?

Отут може бути біда, бо, як ми добре усвідомлюємо, переможців не судять, як і розуміємо, в кого зосереджена вся вертикаль виконавчої влади. Дехто може закинути, що комісії схвалюють ради, а це не виконавча структура? Це для простачків так звучить, ми ж бо розуміємо, що твориться і бачимо, як „гарно”, наприклад, поєднали свою участь колишні політичні опоненти в цьому ж Ужгородському районі, про Мукачево і мукачівський район і говорити не приходиться. Ясна річ, що той, хто „диригує”, може дещо і тим, що „добре” голосують, пообіцяти певні дивіденди, як і місця в списках на виборах місцевих рад.

Процес, схоже, уже пішов, і тут якраз настає велике поле для діяльності місцевих осередків політичних партій і блоків, тих, які є суб’єктами виборчого процесу. Не бути, так би мовити, спостерігачами отих адмінресурсних ігрищ, а учасниками процесу. Вміти своєчасно зафіксувати порушення і добитись його виправлення, вчасно сигналізуючи, так би мовити, наверх, або через ті ж ЗМІ надати тій справі публічності. І тільки в такий спосіб можна розраховувати на демократичність виборчого процесу. Процесу, який, власне, починається і з формування виборчих структур низового рівня. Не все можна проконтролювати з Києва, хоча б які серйозні заяви звідти не лунали. До Києва далеко. Та і ми бачимо, що наші кохані закарпатські владні челядники не так уже і хочуть боятися отих грізних заяв з Печерських пагорбів. Вони до того ще й знають, як в певний спосіб викрутитися. Така практика, як „мукачівські вибори”, натворила стільки правового нігілізму, що якщо ще і нині скористатися отим „напрацюванням”, то можна „мутити” що завгодно. Ні, хочеться вже вірити, що до подібного може і не дійти, але як кажуть – береженого Бог береже, або простіше– краще лишній раз дмухнути на холодне, як раз обпектись.

На фоні отих вже розпочатих маніпуляцій щодо територіальних комісій засвітилася ще одна така домашня кухня щодо формування блоків на місцевому рівні. Як відомо, до блоку НСНУ входять і НРУ і КУН, УППП. Від НРУ голова організації в перших рядах, а як тут у нас буде? А тут ніякого блоку, схоже, не відбудеться, мається на увазі що НРУ випало ніби, лишилась НСНУ практично з одним Цапом, себто з обласною організацією партії Кінаха.

КУН, хай мене вибачать, організація солідна, але в Закарпатті це далеко не сила. Отже НРУ, від якого відлучили одіозного Піпаша, виходить, став не потрібним закарпатським „нашоукраїнцям”? І відповідь, мабуть, є і далеко ходити не треба – новий керівник обласної організації НРУ Павло Чучка, далеко не Піпаш, і мабуть захотів „грати” на рівних з „мукачівськими”, але тут вий-шло, що не так сталось.

Ото тому і є очевидною загроза місцевих князьків, якщо вони нині навіть „надзвичайні”, грати свою гру, яка не несе ніякого авторитету ідейним засадам і, так би мовити, генеральній лінії блоків. Пофантазуйте, шановні друзі, наприклад над першою п’ятіркою кандидатів від НСНУ до обласної ради, або може і десяткою. Хто там ще, окрім „знаних мукачівців”, мав би бути? Хіба Цап (зрештою, зобов’язані його включити у список, як його „няня” Кінаха в головний). Значить, мусить він там бути, а де він і з ким був торік, коли гриміло на Майданах? А таких „цапів” там ще багато буде.

І ще, народ гомонить, що Юрій Чижмар склав свої повноваження голови Ужгородської міської організації НСНУ, безголів’я ніби там, бо перед тим склав із себе обов’язки голови міської організації ректор УжНУ пан Микола Вегеш. А тут, між іншим, можна було б нагадати декому із тих же „барвистих”, що авторитет пана Вегеша зробив на виборах минулорічних набагато більше, як всі завидівські і дехто з Галіції разом взяті. А яким в списках НСНУ опинився пан Микола? А далеко так і після Ігоря Кріля, і Івана Іванчо, який також може хіба надіятися на чудо. То хіба треба було рвати йому гаті, коли він бідолашний стрибав по парканах на мукачівських виборах, спасаючи Балогу? Ото такі чесноти. Зграя – вона і є зграя.

Ще хотілось би зачепити тему блоку „ПОРА-ПРП”. Про те, що цей тандем має шанс, ми вже говорили. Але про Україну, бо схоже тут, у нас вдома, також ніякого тандему не буде. Навряд чи молоді наші „революціонени-пористи” захотять йти в одній упряжці з „барвистим” Гаваші. Кажу навряд, бо їх там, мабуть, будуть рахувати, як „молодих братків”, десь на взірець того, як обійшлись з НРУ. Ми ж бо знаємо, що не гаваші і цапи творили майдани, а саме оті українські і закарпатські „че-гевари”, то що їм нині ходити в пасинках? Та і, зрештою, наше майбутнє таки в руках молодих.

Отже, десь закінчуючи такі розлогі роздуми за географією – від столиці до окраїн, мабуть, та міркуванням, що хочемо того чи ні, минулоріч ми владу чи підходи владні не поміняли, а в області це є напрочуд очевидним. Змінились особистості, які, на превеликий жаль, державні інтереси видять виключно через власні, як і їх попередники, а можливо і більш запопадливо. На жаль, і то є школа, де сидіти за одною партою і в одному класі по два рази не вартує. Не варта, хоча втраченого, ясна річ, не вернеш, але час на місці не стоїть і має служити справі, за яку ми вторік готові були віддати все, а багато хто – і власне життя.

Великою ціною ми зрушили з місця застійні часи кучмократії і тому нині надіятися, що воно якось буде, не маємо права.

До роботи, колеги.

Ігор Гаврилів

Трибуна

 

28 грудня 2005р.