Дари закарпатського лісу – на пательні, у банках та на низанках

Ці три чудові-пречудові світлини на мій Вайбер "прийшли" наприкінці минулого тижня – жовтнева погода хоча й виявилася суха та скупа, але таки подарувала кілька "грибних" днів, чим і скористалися активні любителі "тихого полювання".

Осінь, яка минає, порадувала нас чудовим "бабиним літом" і ледь чи не травневим теплом, а ось грибний сезон чи то припізнився, чи то минув непомітно. Та, попри усе, грибів у вересні-жовтні було обмаль, надія хіба-що на листопад, однак при умові, що буде сухо та безморозно. Якщо задощить – хащі залишать свалявчан без цього "їстівного" та калорійного урожаю. Минулими роками о цій порі дари лісу по всьому Закарпаттю продавали мало не центнерами, а ось тепер – ні грибного буму, ні щасливих і радісних лиць грибників. До речі, така нерівномірність погодних примх уже нікого не дивує.

Щоправда, завзяті, натхненні грибарі таки прокидалися зрання, одягалися відповідним чином і прошкували до лісових масивів, давно облюбованих гірських місцин. Одні ходили марно, а декому таланило. Зокрема, парі Гучковичів із Голубиного, яка також вирішила одного дня поблукати хащовими нетрями із кошиками в руках. Пан Іван навіть "засік" годину, коли вирушили з дому – було шістнадцять двадцять. Із "мікриком" поїхали аж у Родниківку, де чудові березово-букові гаї змішані зі смерічками, ліщиною, грабом і т. д. Місця, без перебільшення, казкові. Пробіглися перелісками та вже думали, що повернуться з пустими руками – на дно поклали усього кілька зігнутих і напівсухих грибів...

Аж раптом Ганна перед собою побачила три гарних боровики, потім ще два білі, за крок ще стільки ж попалося на очі... А красені які – молоденькі, шапки аж світилися. І пішло-поїхало – на кількох квадратних метрах назбиралося їх на повний кошик. Наблизився чоловік Іван – йому також пощастило, а очі від радощів аж сяяли. Згодом було фото-селфі – яке додало подружжю емоцій, а тепер прикрасило медія. Уже із дому в телефонному режимі голубинці навперебій розповідали, як опинилися у цьому «грибному царстві». Навіть пожартували: справжні грибники схід сонця зустрічають у лісі, а вони в ньому провели на спочинок денне світило. Дивного у цьому нічого немає, вони обоє займаються бізнесом, тож викроїти годину-другу для походу грибними стежками – це вже велике досягнення. 

Відтак пан Іван із притаманною йому щирістю, якось аж пафосно й азартно розповідав про те грибне надвечір‘я, яке принесло їм із дружиною таку удачу. Не чекали, що це родниківське урочище так розщедриться лісовими дарами – саме для них, а не для когось іншого. Крім кількох підберезників і підосичників, кошарку доверху заповнили тільки «симпатичні» біляки – на фото у руках Ганни. За словами глави сім‘ї, вони б і дальше збирали лісові трофеї, але на небі показався ріжок місяця, отже, почало смеркати та гриби потроху зачали зливатися із опалим листям. Як-не-як – осінь! Якраз у ті дні воно почало інтенсивно злітати з дерев. А ночі вже дихали холодком. Змішані узлісся, галявини були такої краси, що не описати – шкода, що не було поруч художника...

Запитую, що з грибами було далі? Мої друзі, сміючись, навперебій розповідали, як давали раду лісовому осінньому збору. Спершу зважили – усього було близько п‘яти кілограмів. Потім почистили, розклали на столі та зазнімкували – неймовірна краса. Вона – перед нами! Звісно, частину замаринували, аби взимку насолоджуватися …осінніми дарами. Оце буде смакота, тим паче, що грибочки обожнюють як два сини з невістками, так і онуки, свати, сусіди, друзі. Ганна й Іван – люди хлібосольні та добрі, вони вже зараз міркують, кого запросять, коли серед січня або в лютому на стіл викладуть мариновані грибочки. Ще частину пошинкували та нанизали, аби їх трохи підсушити. Звісно, решта опинилася в пательні – давно в хаті не було такої грибної «мачанки».

Насамкінець мене заінтересувало, що ж їх наприкінці саме того дня по гриби піти спонукало? «Хотіли трохи узліссями пройтися, відігнати щоденну суєтність, відпочити, ось тому й поїхали із дому», – мовила ґаздиня. Її чоловік на це відповів: «Ми – не фанати цього захоплення, а просто грибники-середняки, на тихе полювання ходимо періодично, а на це раз вирішили перевірити, чи маємо талант до везіння: виявилося, що того надвечір‘я удача була на нашому боці…»

Юрко Мошкотаня