Що новенького на базарі курортної Сваляви?

 ...Це – початок статті. А дочитавши її до кінця, переконаєтеся у тому, що виробничих новин, гарних фактів у цій як "базарній" оповіді, так і однойменній сфері достатньо. Уже кілька місяців поспіль свалявський ринок зі своєю сорокалітньої історією, який до розпаду колгоспів був комунальним, а потім, відповідно до кабмінівського розпорядження, став кооперативним, є таким собі епіцентром загальноміської веремії – у доброму розумінні цього слова. Така щоденна людська круговерть, гомін людей, подеколи їх безладно-незв‘язна метушня, біганина, галас, неспокій, дріб‘язкові справи притаманні будь-якому населеному пункту, де є базар – мається на увазі за характером продажу товарів. Однак у нашому місті віднедавна він покращав, посвітлішав, набрав привітнішого, радіснішого виразу, став якимось аж оптимістичнішим…

Тож усі, хто вперше потрапляє у це закарпатське курортне містечко, і хто є корінним мешканцем Свалявщини або районного центру, неодмінно прямують на вулицю Київську, де між автостанцією й залізничним вокзалом розмістилася ця торгова територія (місцевий ринок – дочірнє підприємство райспоживспілки, якою з далеких вісімдесятих керує ветеран кооперації Йосип Іванчов). Словом, між двома вокзалами – базар! Згадана «торгівельна» царина – це таке собі маленьке "містечко", де з самого рання і аж до після обідньої пори постійних рух, динаміка, де одні поспішають щось купити, другі вважають прицінитися, аби «покільтуватися» дещо згодом, треті просто полюбляють походити-полазити поміж торговими рядами, поспілкуватися як із продавцями, так й із покупцями. Так було, є і так буде до тих пір, доки існуватимуть базарні ряди. Між іншим, стоять вони не тільки в нас, але і в Києві, Угорщині, Каліфорнії, Боготі, у містах Канади, у Барселоні, Парижі, Стокгольмі, Сінгапурі тощо. Звісно, різняться хіба-що вимірами: ми – маленькі, а там – цілі гектари…

Натомість наш журналістський маршрут на цій "базарній" території виявився дещо видозмінений. І причина цьому – потрапити до адміністрації, аби з директорських вуст почерпнути фактаж про оновлення, ремонт ринку, що не може не радувати. Обійшовши ряди, поклацавши фотоапаратом, побесідувавши з людьми та проаналізувавши ціни, ми із колегою-журналістом Василем Шетелею завітали до невеличкого кабінету керівника цього підприємства Михайла Блискуна (на фото). Автор нотаток зустрівся з ним хоча й уперше, але склалося враження, що знайомі давним-давно: спільні точки дотику в людях, життєвих поглядах, позиціях, оцінках, розуміннях, поняттях тощо. Таке хоча й нечасто, але трапляється. Можливо, що обидва – тезки-Михайли, та ще й ровесники, хоча народилися ми у різні пори року – він у травні, а я жовтневий.

Між іншим, до преси наші співбесідники (директор і головбух) проявили максимум поваги, уваги та стійкості, намагалися відповісти на всі запитання: про історію ринку, ціни, торговельників, товарну масу, нічні крадіжки, яких тут не було, цілодобову охорону тощо. Та чи не найбільше місця й окремих акцентів приділили недавньому ремонту, що зайняло від сили п‘ять чи шість тижнів. Саме стільки тривали "вимушені вакації", але не для всіх – молоком, сиром, сметаною, творогом, іншими швидкопсувними продуктами рослинного й тваринного походження торгували на зовнішніх прилавках, бо іншого виходу не було. Тобто тут і продавали, тут і отоварювалися. Усі до такої вимушеної акції віднеслися з розумінням, до того ж «ремонтний регламент» намагалися якомога «ущільнити».

Отже, базар – це гамірне місце у системі торгівлі невеличкої, компактної й економічно "дужої" санаторної Сваляви (як і будь-де у іншому місті) живе, діє та працює. Складається враження, що системно та без збоїв. А поняття про керівника ринку, продавців, покупців прості та водночас дуже пов’язані (у кращому розумінні цього слова) в одне ціле. Тобто між собою вони фактично тотожні, бо взаємодіють, хоча автономно впливати на економічні результати цього маломірного (за об’ємом і площею) підприємства, фактично не можуть. Отже, міркуйте самі: раз є покупці, то за прилавками мають стояти продавці. І навпаки: є продавці – з‘являються покупці. Ось вам і взаємообіг товарів і послуг у грошовій формі. По-іншому ринок існувати не може. А раз базарний процес купи-продай існує, мусить бути його координатор, а якщо точніше, то директор. Що стосується ринку – це територія, де знайшли собі робочі місця майже 170 чоловік, які платять у казну різні податки та збори. Та ще плюс ціла гвардія тих, хто вдома вирощує сільськогосподарську продукцію, а лишки везе у місто, на ринок, аби реалізувати. У цьому аспекті також мав би діяти прагматичний принцип, коли добре кишені продавця – тоді це вигідно для покупця.

Адміністративно-директорську місію, до того ж більше 10 років, тут виконує Михайло Михайлович Блискун – у місті, серед базарників поважна людина. Такі особистості скрашують колектив, кооперацію, район. У життя ідеї втілює нормально, зі знанням справи, бо свою роботу знає бездоганно, зразково та ідеально. Можна іще написати десятки епітетів, і всі вони будуть притаманні портрету цього керівника, його роботі. Жодне слово, ані один термін не доведеться викидати або виправляти. Якщо трохи відступити від торгівельних принципів і положень, то пан Михайло давно переріс сам себе: крім того, що він цікавий співбесідник, культурний, педантичний, сучасний, ще й старанний і акуратний фахівець. У цій сфері – з далекого 1981 року, коли стаціонарно закінчив Полтавський торгово-економічний інститут, який із Львівським вишем-побратимом "кували" найкращих комерсантів, крамарів, торгашів й інших фахівців для цієї галузі. Коли точніше, то були тодішньою "кузнею кадрів" вітчизняної торгівлі. Сотні закарпатців здобували освіту у цих вузах, займаючи опісля відповідальні посади у краї та за його межами.    

Зараз не будемо повторювати та казати, що цей полтавський навчальний заклад "давав" фундаментальні знання у сфері торгівлі, ринкові (у прямому та переносному значенні слова) в тому числі. Це – зайва риторика, це знають усі. Натомість пан Михайло, опанувавши торгівельну справу на тверду "п‘ять", посів відповідальну посаду у Полянському громадському харчуванні, відтак очолив провідний відділ райспоживспілки. А вже потім уродженець Мукачева зайняв це директорське крісло кооперативного ринку. На фірмі, територія якої 0.4 га, вивчив кожен закуток, знає, де й що лежить, ламається, ржавіє, підтікає, підупадає, хиріє, руйнується, регресує, якій частині об’єкта потрібні ремонт, оновлення, «косметика», у т. ч. стін, підлоги, стелі, даху й інших частин й елементів, що виробили свій ресурс, стали "сипатися" на очах тощо. Давно усвідомив, що тільки такий підхід до справи найоптимальніше сприяє реалізувати рішення.

Недавно вирішили дещо «освіжити» і "осучаснити", тобто покращити внутрішню територію критого ринку, змінити у деяких місцях торгові аксесуари, модернізувати пожежну сигналізацію, яка тут діє давно та морально зношена й фізично застаріла, здійснити інші роботи, які покращили б естетику робочого місця, створили зручніші умови для покупців тощо. Беззаперечну підтримку в цьому плані отримали від голови райСТ Йосипа Іванчова, колег. Спільно намітили стратегію цих назрілих завдань, бо, як ніхто інші, знають найпекучіші, найзлободенніші проблеми, які виникають на цьому об‘єкті. Та й хотілося поліпшити умови праці, бо вони впливають на здоров‘я, трудову ефективність тощо. З цією метою стіни побілили, змонтували світлого кольору найпопулярнішу на сьогодні французьку підвісну стелю, яка, слід сподіватися, буде не тільки милувати очі, але й служитиме довго та надійно.

– При остаточному виборі врахували те, що у приміщенні площею 720 кв. м. торгуємо молочно-кислими продуктами, хлібо-булочними, м‘ясними виробами, іншою живністю, копченостями, фасованим товаром тощо. Звісно, тут мають бути ідеальні чистота, належний температурний режим, бо інакше покупець просто оминатиме таку залу, йменуватиме її непривабливою. Словом, ідемо в ногу з часом, – резюмує цю частину діалогу директор ринку. – А чому стеля французька? Бо батьківщиною таких стельових конструкцій – модерних й елегантних, є, як відомо, Франція. До того ж вони відповідають міжнародним вимогам санітарно-гігієнічних норм і приписів. Для нас це дуже важливо. Уже не кажучи про естетику, привабливий вигляд, гармонійність зі свіжими стінами та підлогою. 

Якщо вже далі продовжувати думку про поліпшення умов праці, то слід сказати, що зроблено ремонт кабінетів, осучаснено приміщення для касирів, контролерів, охоронців та іншого техперсоналу, діє опалення, кондиціонери, склопакети змінили на пластикові вікна. Отже, взимку буде світліше та тепліше. У торговому залі діє потужна система з двома витяжними вентиляторами, які змонтовано аж на даху. За словами директора, усе це, зрештою, відповідає вимогам і стандартам. Важливо, що з‘явилося 7 демонстраційних холодильних вітрин, дві камери привезли з собою та встановили підприємці. Припасовано ефективнішу, ніж діяла дотепер, систему протипожежного захисту, що значно покращить безпеку як людей, так і схоронність їхнього майна. Тим паче, що торгувати виходять коло 170 підприємців.

Відтак ми спілкувалися про покращення умов праці на вулиці, де зроблено нові столи, торгові ряди накрито легким шифером – щоби у слякотну погоду тут не лило за шиворот. Щоправда, усе це виконали торік, але подальша модернізація триватиме й надалі: і цього року, і наступної весни та літа. І так далі – постійно й із року в рік. Нові часи вимагають сучасних підходів до ринкових справ. Отже, продавці, покупці та директор на ринку Сваляви діють в унісон, одні одних чують і розуміють, що дає відповідний ефект і настрій до щоденної праці. Тож коли спитають, що нового на базарі, радимо пройтися його рядами та хоча б одним оком глянути, що і як тут зроблено, відремонтовано, оновлено. Якщо увидіти не вийде – прочитайте статтю, тут знайдете відповідь на це запитання.  

Іван Нагірняк