Міжконфесійні чвари на землях Закарпаття недопустимі

Про це цікаво знати, оскільки це стосується наших українських людей, а питання їх хвилює і вимагає якоїсь розв’язки. Від  такого собі Православного собору журналістів вірники подали допис «Назад у сталінську епоху, чи сто поклонів для митрополита Марка ПЕТРОВЦІЯ». Наводимо його для неупередженого читацького аналізу:

«Усе, що зараз відбувається в Хустсько-Виноградівській єпархії, іде від такого популярного в Україні явища, як корупція, не контрольованість доходів, недолугі управлінські рішення, а, відповідно, не відбувається дотримання законодавства. Проблема в тому, що, буває, тіньових коштів тут — «кури не клюють», а рішення  єпископом приймаються аналогічно до сталінських, а щодо дотримання законності — згадаймо правило про «дишло»…

Перманентне і зухвале протягом останніх 11 років переслідування священика, протоієрея, вже колишнього настоятеля Свято-Покровського православного храму в с. Кошелево Хустського району о.Михаїла Боня та його сім’ї в очах пересічного християнина підтверджує той факт, що церква єпархії стала стрижнем корупції у всіх її найпотаємніших проявах. Завдячуючи мужності та витримці у боротьбі за свої права одного священика (що цікаво тут, люди в такий спосіб — через муки і страждання іншого — змогли розгледіти справжнє обличчя своїх духовних наставників), ми маємо безперечні тому докази. Тут варто відзначити — покривджених набагато більше. Але, як результат, один священик під тиском митрополита змушений був «емігрувати» до Києва, де невдовзі помер, а інший переніс інсульт (хоча служить. Мабуть, тому і мовчить). Переважна більшість кліриків у страху: воліють мовчати, ніж відкрито говорити. Тому що, на їх переконання, у владики Марка Петровція «довгі руки»,.

Ось яку свого часу за правду отримав від митрополита Хустського і Виноградівського, будучи ще настоятелем Свято-Іллінського православного храму с.Бедевля, о.Михаїл Бонь. Указом №428 від 13 лютого 2014 року за нібито негідну поведінку і порушення  23 і 48 апостольських правил (подаємо мовою оригіналу 23 правило: «А ещё кто от клира скопит самого себя, да будет извержён. Ибо убийца есть самого себя». Словом, священика успішно звільнили, посилаючись тільки на зміст документа, без доказів і фактів. Пояснюємо, що «оскопитися» — це зробити наругу над собою.

Приголомшений такою звісткою, отець Михаїл ходив, жалівся, викривав суть необгрунтованого звинувачення і вже, як тільки міг, апелював до здорового глузду: у нього сім’я — дружина, троє дітей, чотири внуки. Але його, незважаючи на бездоказовість звинувачення, не поновили на посаді, а відправили з «очей подалі» — в с.Кошелево настоятелем Свято-Покровського храму.

Зробити з себе євнуха людині сімейній, та ще й священику — це вже занадто, а після митрополичого указу щодо інтимних місць свого духовного колеги — то доводиться тільки руками розводити. І ось доказ. Згідно указу від 4 травня цього року, о.Михаїл, після 11 років «євнухівського стажу» (нехай нам пробачать за цей вираз), незважаючи на всі закони природи, науки, логіки, виявляється, примудрився і згвалтував (ще й кого!) монахиню.

У духовній академії, яку закінчив о.Михаїл, на відміну від «великих учених» із інтимних справ Хустсько-Виноградівської єпархії, такого розуміння надприродних справ не вчили. А от щодо дотримання у таких випадках кліриками тайни сповіді — там добре муштрують. Зважаючи на наслідки, які послідували за цим огидним указом митрополита, ставлення місцевого вищого духовенства до вимог тайни сповіді «згвалтованої» монахині (та ще й душевно хворої) Мартин Лідії Василівни не витримує ніякої критики.

А митрополит замість того, що розібратися в ситуації (що говорить про його упередженість, після підписання указу, через «церковну пошту», найперше проінформував парафії, усіх тих, хто, як кажуть, «має вуха». Нещасний 62-річний о.Михаїл ледь не отримав інфаркт, коли до нього у Свято-Покровську церкву навідалися з подібним звинуваченням представники від єпархії. А люди від такої новини тільки роти пороззявляли і спитали про факти і докази. Ті лише потилицю почесали не знаходячи відповіді. Не знайшлося пояснення і про мовбито згвалтовану черницю.

Відразу 257 парафіян вирішили поставити свої підписи під заявою на ім’я керівника єпархії проти свавілля, безчинства і на підтримку свого священика. Будучи сам не свій від такого розвитку подій, о.Михаїл взявся ходити і до міліції, і до суду, і до всіх, хто міг би йому допомогти.

Але як і в першому випадку із Апостольськими правилами 23 і 48, усе впиралося у холодну байдужість і невігластво керівників єпархії. Аргументом для митрополита і його указів без доказів і фактів, стало посилання на нерозголошення таємниці сповіді Мартин Лідії Василівни. Всі державні органи від цього «умили руки». Тоді ще о.Михаїл не міг зрозуміти: митрополича тайна сповіді існує для державних органів, для нього як священика, але не для Хустсько-Виноградівської єпархії. Тому весь світ  і почув: «Ось це ще той, хапайте його!» Краще ж «убити» свого ближнього, аніж любити, а все, що записане в 120 правилі Номоканона при Большом требнике (мовою оригіналу): «Духовный отец, а ще исповесть кому грех исповедавшегося имать епитимью: три лета да есть празднен, токмо да причаститися в месяц единою, и да творит на всяк день поклонов сто; гражданский же закон глаголит вскопати язык созади сицевому» — ніщо порівняно з рішенням владики. Так все ж, дуже нам кортить побачити щоденні 100 поклонів, у падимент головою, владики та його оточення.

За активну участь парафіян с.Кошелево і самого о.Михайла, єпархія, щоб позбутися небажаних проблем вирішила, як і в попередньому випадку з селом Бедевля, усунути священика з посади настоятеля, і відправила на незаслужене ним покаяння до Хуста в обитель Святого Пантелеймона. Саму заяву парафіян залишили без розгляду, вона стала «гласом вопіющего в пустелі». Через своє зневір’я і безнадійність, люди і звернулися до самого Предстоятеля УПЦ, Голови Верховної Ради, Президента України та всіх, кому не байдуже порушення прав і свобод в Україні. Причина такої безвиході банальна, і ховається вона в законах, за якими Церква в Україні відділена від держави. Тому нам і радять звідти: «Робіть ви, християни, у своїх парафіях усе, що забажаєте».

Настав час пояснити і зробити висновки з тих недолугих за змістом і низьких за суттю указів і рішень митрополита Хустського і Виноградівського Марка Петровція. Неугодного священика о.Михаїла Боня він вирішив знищити за будь-яких обставин. Ця мета виправдовує всі засоби, як сказали б тут єзуїти.

Відповідно, о.Михаїл часто запитує сам себе: «Чому?» Звідки до нього стільки ненависті з боку митрополита? Недавно йому все добрі люди розтлумачили: «Згадай Чумалево. Дивись у корінь. Пригадай заяву, підписану 30-ма священиками на ім’я митрополита Київського щодр негідної поведінки тодішнього єпископа Хустсько-Виноградівського Мефодія, якого потім усунули від посади. А хто такий, уже померлий, Мефодій? Рідний брат нині діючого Марка». Нарешті розкрились очі Михаїлу.

Дійсно ж, 15 червня 1996 року духовенство Хустсько-Виноградівської єпархії із 35 чоловік (у тому числі і о.Михаїл Бонь) надіслали звернення  предстоятелю УПЦ Володимиру, нині покійному, з проханням створити комісію і направити в Хуст  для перевірки дотримання церковного законодавства владикою Мефодієм Петровцієм. У зверненні священиків наведені факти розкрадання церковних коштів. Приміром, купив за єпархіальні гроші для себе іномарку «Вольво», мікроавтобус, на якому постійно їздив до Москви за покупками, а також — причіп «Степок», запчастини та інше, а зі свого кабінету зробив кіоск із цінниками, де сам продавав церковну літературу та утварь за єпархіальні гроші. Виручку в касу не повертав. І останнім священики в заяві навели факти непристойної поведінки владики: «З нашим владикою проживає в одній келії (!) нам невідома за національністю і за релігійними почуттями жінка Людмила…»

Тому Володимир без вагань позбувся Мефодія. Але нинішній владика Марк Петровцій, видно з усього, вирішив за виступ проти свого брата помститися, для о.Михаїла придумав смертельні гріхи — «оскоплення», «згвалтування», чіпляння до інших жінок тощо.. Різниця тільки в тому, що гріхи його брата були справжніми, виявлені на «гарячому» 35-ма священиками. А щодо Михаїла — взяті просто зі стелі або хворої уяви.

Щодо ситуації, яка виникла в Бедевлі, де тоді правив о Михаїл, вона прояснила, що митрополит, як продовжувач роду Петровцій, не тільки ласий до помсти, але й не байдужий до грошей. Владика, після свого призначення, він першим ділом вирішив нетлінні останки о.Боголіпа, нехтуючи заповітом покійного, перепоховати із Чумалева в Бедевлі, де раніше праведник довгий час служив. Місця праведників відвідує багато народу, що дає змогу підзаробити.

Парафіяни Бедевлі дізнавшись про забаганку владики, запротестували. О.Михаїл підтримав людей, і всі сподівання Марка розбились об його позицію, котрий не зміг переступити через волю побожної людини. За цей «непослух» о.Михаїла звинувати в розкраданні церковної каси і під тиском митрополита забрали хату, яку він власноруч збудував, продаючи овець, бджіл, мед та інше зі свого дворогосподарства, і передали безкоштовно під церковну фару парафіяльній громаді Бедевлі.

А вже після цього розпочалася серія сумнівних дій митрополита Марка, які подавалися вище.

Священик далі виявив, що у Хустсько-Виноградівській єпархії функціонує «чорний аукціон» на посади настоятелів храмів. І що цікаво — посада настоятеля Свято-Покровського храму с.Кошелево на вказаному «ринку» коливається в межах 12-15 тисяч доларів. І для чіткого контролю над ситуацією в єпархії всюди на адміністративних посадах у апараті і на парафіях розставлені родичі і свої люди. Ось це насправді є достойне продовження роду попередника-корупціонера. Такого ставлення до парафії і парафіян, безвідповідальності до актуальних проблем єпархії, напруження у взаємовідносинах між парафіями, люди за всю історію церкви навіть за комуністів не пригадують.

А правоохоронні органи мовчать, хоч часто треба було б спостерігати, що стимулювання неспокою в церкві може викликати правопорушення в суспільстві. Хоча ж церква відокремлена від держави…»

Підготував Василь Полянський.

 

25 березня 2018р.