Михайло Тупиця: «Гордість батьків – ось моя мотивація»

Михайло Тупиця народився на Виноградівщині. Нині парубок навчається на факультеті здоров’я та фізичного виховання. Займається гирьовим спортом і популяризує здоровий спосіб життя уже понад 5 років. Хлопець ніколи не жалкував про свій вибір. Ще зовсім юний роками, але досвідчений у спортивному світі, він вражає своїми виступами на змаганнях різного рівня, підносячи, зокрема, й імідж альма-матер, роблячи Ужгородський університет відомішим не лише в Україні, а й далеко за кордоном.

• Михайле, як трапилося, що гирі стали твоїм захопленням?

– З дитинства я систематично займався спортом: грав у футбол, волейбол, баскетбол, а паралельно почав ходив і на спортивний майданчик, де були турніки, бруси… Звісно, я любив «тягати» й усілякі гантелі і штанги – це було ще під час навчання у школі. Після 9-го класу вступив до професійного училища (ПТУ), де продовжував вдосконалювати фізичну підготовку. У 2012 році, коли я закінчив перший курс, у нашому районі між селами проходили змагання з гирьового спорту. Батько запропонував піти й спробувати себе показати. Я погодився. Суддею тих змагань виявився мій майбутній тренер, який, побачивши досить непоганий результат новачка турніру, запропонував розпочати більш серйозно займатися гирьовим спортом.

• Батьки не були проти твого захоплення?

– З самого початку вони й не думали, що це перейде у щось більше, ніж просто тимчасове захоплення. А тому особливої уваги не надавали. Однак, коли я почав їздити на змагання всією Україною, вже трохи хвилювалися, щоб я нормально доїхав, не пошкодив здоров’я. Тепер, стежачи за моїми успіхами у спорті, у них з’являється гордість, а в мене – стимул боротися за пристойний результат.

• А що скажеш про свого першого наставника?

– Знайомство з моїм тренером було приємною несподіванкою, адже він та людина, у якої хочеться вчитися й бути схожим на нього у всьому. Тим, ким я нині є, де навчаюся, працюю, і все, що зі мною сталося за останні п’ять років, завдячую саме йому – він кардинально змінив моє життя.

• Пам’ятаєш свої перші змагання і результат, здобутий на них?

– Після цілого місяця регулярних тренувань настали мої перші змагання. Тренер сказав: якщо покажу хороший результат, то він візьме мене з собою на всеукраїнський турнір у Львові. Звісно, я виклався на 100% – показав кращий результат, піднявши 24-кілові гирі цілих 51 разів.

• Ти срібний призер Чемпіонату світу. Що пам’ятаєш про день, коли досяг такого успіху?

– Той день запам’ятався мені як один із найемоційніших у житті. Позитивні емоції переповнювали… Було багато нових знайомств, нових вражень, які піднімали настрій і заряджали новими силами.

Думаю, ці змагання запам’ятаються на все життя, адже я став срібним призером Чемпіонату світу. То були мої перші змагання за кордоном такого рівня, і хочу сказати, що я був вражений, наскільки там висока конкуренція й сильні спортсмени.

• За плечима маєш досить багато змагань різного рівня. Звідки береш мотивацію для успішного виступу?

– Найбільша мотивація – це мій розвиток в спорті: хочеться піднімати більше і більше, а також моє здоров’я. Я роблю його стійким до всіляких болячок. Ну і, звісно ж, гордість батьків, які можуть пишатися сином.

• Як думаєш, у Закарпаття є гирьове майбутнє?

– Ще буквально три роки тому на Закарпатті було тільки троє гирьовиків, які регулярно брали участь у змаганнях. А нині вже можна нарахувати до десятка спортсменів пристойного рівня. Звісно, число невелике, але ми постійно працюємо над розвитком цього виду спорту і хочу запевнити, що популярність його росте. Тож із кожним роком нас буде ставати все більше і більше.

Розмовляв Юрій Піясюк, Медіацентр УжНУ