Гарних років накувала зозуля подружній парі Табаків із Закарпаття!

Цьогорічний серпень приніс до оселі цієї чудової подружньої пари Мирослави Михайлівни та Володимира Степановича Табаків гарне число – 50-річчя з часу їхнього весілля. Славна, світла, прекрасна дата! Як двері не відкрити цьому чудовому та казковому життєвому ювілею берегівсько-мужайського подружжя! Цим слід пишатися та іншим приклад подавати – ось так необхідно життя творити та незгоди долати. Тоді прийде успіх, злагода й розуміння.

Із цього приводу згадується, як у далекому вже в часі 1967 року саме яскравою весільною церемонією завершилося кохання двох студентів-земляків: чарівної медички Мирослави з лукавою усмішкою та стрункого інженера-аграрника Володимира. Рівно півстоліття тому на Галичині гуляли та до ранку співали “гірко”, яке солодило вуста молодожонів. Родина, друзі, знайомі, сусіди та чимало інших гостей бажали бути вічно молодими, зичили сімейної злагоди і кохання до самого скону.

Скільки ж то пройдено доріг і пережито від звичайного весілля у селищі Журавне Жидачівського району Львівської області до “золотого” на Закарпатті – не порахувати та не розказати. Але життєва дистанція, слава Богу, позаду – узято розбіг далі. Звісно, було чимало складнощів і непростих житейських ситуацій-буднів, бо після інститутів починали працювати у Хусті, звідки через певний час дістали наказ переїжджати у Берегово.

У сусідньому місті над Тисою якраз дістали квартиру. Отож шкода було зриватися з іще необжитого місця, але такими були тодішні правила гри – їхати туди, куди сказали. На додачу щоденним проблемам – малі діти, незнайома місцевість, інші незвідані та непрості життєві нюанси. Але у середині 70-х минулого століття довелося кидати якір у нашому прикордонному місті. Дружина працювала у державній аптеці, чоловік очолював райсільгосптехніку, діти пішли до школи, а згодом – знову зміна роботи тощо.

У досить молодому віці глава сімейства переходить на іншу керівну роботу, що йменувалася “райкомом”, яка через десяток літ завершується посадою директора радгосп-заводу “Мужіївський”. Звідти пішов у бізнес, а дружина і надалі дбає (аж дотепер) про здоров’я людей, щоправда у аптеці вже приватної мережі. Та не в цьому суть, а в тому, як сонячно, щасливо та радісно прожила ці майже двадцять тисяч днів і ночей пара з Галичини.

Слід сказати, що “золотий” ювілей Табаків – це найкраща ознака того, як ці двоє людей кохали одне одного, певні випробовування на різних етапах сімейного життєпису не зломили їхню любов. Та все ж у подружжя було безліч щасливих і радісних митей, якими слід тільки пишатися. Найперше росли та з медалями закінчували школу два сини Олег і Юрій, а потім пішли учитися. Відтак одружувалися – старший у латвійському Даугавпілсі з Оксаною, де вивчився на військового техніка-пілота, служив у авіаполку в Стрию, молодший, інженер-аграрник, удома – на Жанні з квасівськими коренями. Невістки, їй Богу, такі чарівні, що не намилуєшся. А онуки – це чи не найбільше щастя для золотих ювілярів.

І діти, і онуки готові дякувати за подаровані безсонні ночі, ласку бабусі та дідусеві, цілувати їхні руки, а розважливість, тактовність, працелюбство та снагу й взагалі повинні взяти за орієнтир у майбуття. Не всім судилося мати таких матір, батька, свекруху, свекра та сватів, якими є Табаки. Тож із вуст молодших нині зринають слова подяки за науку, мудрі поради, приклад взаємної любові та поваги, нехай і надалі життя буде щасливим і змістовним. Та найперше зичать їм міцного здоров’я, бо тільки так у їхньому віці можна дожити до чергових дат і ювілеїв.

З роси та води, чудова та славно паро, “гірко”! А на фото вони – у різних життєвих ситуаціях: весілля, ювілеї, удома, в поїздці, з родичами тощо.

Секрети “золотого весілля” розкривав та півстолітнє життя Табаків аналізував журналіст Петро КРУК