Ужгород фільмом-реквіємом ушанував пам’ять полеглих в Іловайську

У четвер, 17 серпня, в культурно-історичному центрі «Совине гніздо» демонстрували фільм-реквієм «Іловайськ. Лицарі неба» – стрічку про одну з найдраматичніших подій російсько-української війни – Іловайський котел.

Кінопоказ відбувся в рамках всеукраїнського благодійного проекту «Цим переможемо», що цими днями втілюють в Ужгороді.

Стрічки «Іловайськ. Лицарі неба» немає у вільному доступі, однак режисер Катерина Стрельченконадала організаторам право показу. Сюжет не просто передає ті кола «пекла на землі», що пройшли наші хлопці, а насамперед розповідає історії полеглих бійців батальйону Дніпро-1, показує, якими вони були, що любили, чим жили.

Дату обрали не випадково – саме 17 серпня три літа тому українським військовим удалося зайти в місто Іловайськ, розпочалися бої на його околицях. Відтак – котел, зелений коридор і розстріл живих мішеней – сотні загиблих, поранених, полонених та зниклих безвісти.

Мета цього кінопоказу – пам’ять про тих, хто залишився у Іловайську назавжди. Фільм потрібен передусім тим, хто не розуміє і не орієнтується в тому, що тоді відбувалося.

Микола Марчишак (фото з ФБ-акаунту)

«Люди повинні бачити, розуміти і чітко усвідомлювати, хто друг, а хто ворог, бо і тепер, у 2017 році, можна почути «братній народ» – цей фільм дає чітко зрозуміти, що росіяни нам братнім народом не були і ніколи не будуть. Перед показом хвилююся, бо доведеться згадати страшні події трирічної давності, побачити товаришів, бойових побратимів. Особисто для мене це згадка про те, що не забувається», – каже безпосередній учасник подій в Іловайському котлі, а нині організатор кінопоказу Микола Марчишак.

У котел, а відтак у полон потрапило п’ятеро закарпатців, один, на жаль, загинув.

Вероніка Салій

Студентка філологічного факультету Вероніка Салійемоцій стримати не змогла: «Переповнює біль, навертаються сльози, а запитань без відповідей у голові з’явилося ще більше. Після цього фільму розумію, що мої проблеми – це не проблеми. Тепер прийшло гостре усвідомлення: треба дуже цінувати цей спокій і безтурботність, бо десь там хтось віддає найцінніше – власне життя».

Ксенія Шокіна

Медіацентр УжНУ