Колишній агент Пентагону кілька місяців викладав журналістику на Закарпатті

Шпигун родом з Чіленто

Я народився давним-давно у маленькому селі Чіленто на Півдні Італії. Мені було три, коли туди увійшли німці. У 13 років емігрував до своєї тітки в Нью-Йорк. Згодом вступив до Військово-повітряних сил США – вивчав іноземні мови у закордонних службах Вашингтону. Досі розмовляю малайською (індонезійською, - ред.). Трохи був фотожурналістом в Лос-Анджелесі, але багато заробляв як ІТ-спеціаліст. В середині 60-х мене занесло на Філіппіни: уряд США був стурбований тим, що Індонезія переходила в комунізм, тож мене послали туди як військового шпигуна. Стежив за ними по радіо.

Мої доньки живуть в Америці. Молодша Ліза С. Блатт входить в сотню найкращих адвокатів у США та найвпливовіших людей Вашингтону. Її діти вчаться в одній школі з дітьми Обами.

У Львові як в раю

Мене доля покликала в Україну. Моя школа в Нью-Йорку та університет в Техасі мали жовто-сині кольори (дає візитку з жовто-синьою мініатюрою карти України – ред.).

Львів – унікальне місто, тут багато характеру й душі. Якщо поїхати в якесь інше українське місто, там не отримаєш європейського присмаку, який є тут. Мене привабило дешеве проживання та багато гарних жінок. Якщо у тебе є гроші – це чудове місце для життя.

У п’ятницю ввечері я зазвичай йду кудись із друзями потанцювати, а в неділю люблю піти на месу в Латинський собор. Там польський священик дуже добре говорить англійською. Я римо-католик, але багато часу проводжу в греко-католицьких церквах. Святкую і католицькі, і православні свята.

Тут я в раю. Єдине, на що я можу скаржитися, – холодні зими. Ніколи раніше не жив в холодних країнах. У мою першу львівську зиму у 2012-му році температура впала до -30 – «дуже морозно» (говорить українською).

Вчитель англійської і раб

У Львові я вчитель англійської як другої мови. Італійською говорю з діалектом. Та й 40 років тому викладав в американському університеті, тож майже три роки тому почав вести клуб розмовної англійської. Ми зустрічаємося кожної суботи з 15:00 до 18:00 години: коли гарна погода – у парку Франка, в холод – у «Пузатій хаті». Недавно прийшло більше півсотні охочих. Це найпопулярніший мовний клуб серед усіх розмовних у Львові.

Тепер мене багато хто знає, я маю добру репутацію. Тут навчаю львів’ян бізнес-англійської, веду розмовні класи в англомовних школах, IT-компаніях. Я не шукаю роботу – люди самі мене знаходять. Все, що я роблю – це говорю. Через Інтернет також навчаю англійської людей у Франції та Саудівській Аравії – вони багато платять. Хоча мені навіть не треба працювати, бо маю і американську, і італійську пенсію.

Деякий час я вчив англійську чиновників у Львівській міській раді. До мене навіть звертався Андрій Садовий: хотів займатися годину в день, але ми обоє не маємо часу. Я як невільник (говорить українською з акцентом – ред.). Яка різниця між словом невільник і раб? Бачте, моє прізвище – Скіаво – з італійської означає раб. Не знаю інших країн, де дають таке прізвище.

Погані дороги та манери

В Америці я серйозно займався катанням на роликах. Довелося покинути улюблений спорт – тут не можливо кататися, не на цих вулицях. А ще там я міг привітатися до незнайомців на вулиці, і ті б не подумали, що я божевільний. Цього не можна робити в Україні – люди не усміхаються тобі так, як в Африці. До того ж, манери в громадському транспорті не найкращі. Завжди  ходжу пішки або їду на трамваї – це так дешево, якихось 40 центів!

Два роки тому я провів два місяці в селі біля Ай-Петрі в Криму. Не особливо сподобалося, бо багато російськомовних людей, які поводилися грубо. Не почувався там як в Україні. Якщо хтось говорить до мене російською – відповідаю українською. Я не хочу вчити цю мову та й мені вона тут не потрібна.

У Криму я постійно допомагав матері мити посуд, прибирати, бо її син нічого не робив. Це одна з причин, чому мої друзі – здебільшого жінки. Я не люблю чоловіків. Вони поводяться з жінками, як з рабами. Я ж ставлюся до жінки як до принцеси чи королеви.

Відкритість до світу та консервативні цінності

Відколи я у Львові – не збираюся кудись їхати. Тут немає відчуття, що ти чужинець. Я зустрів чимало африканців, європейців та азіатів. Львів справді відкритий до світу – ніхто не проявляє якоїсь неприязні. Це дуже дружнє місто.

Більшість людей, які мене оточують, говорять англійською. Втім я можу собі дати раду українською, коли, наприклад, ходжу за покупками. Я люблю шопінг – депресія проходить, коли купуєш нові мешти.

Однією з тутешніх особливостей є те, що українські жінки досі сповідують старомодні сімейні цінності. Працюють вони чи ні, але зацікавлені в тому, щоб бути хорошою дружиною, мамою. Американські жінки, як на мене, дуже матеріалістичні.

Мрії атлета

Якби я вдосконалив свої знання української, то хотів би вчити українських атлетів. Я ж в Америці був тренером з метання дисків та ядра, бігу й стрибків. Професійно займався роликами та велотреком. Ще одна з моїх мрій – збудувати скейт-парк у Львові. Де ви зараз бачите людей, які катаються? Біля пам’ятника Степана Бандери, можливо, у Стрийському парку. Для цього має бути чорний асфальт, гладке покриття. Кілька років тому бачив жінку, яка спускалася по Коперника на скейті – вона мала бути самогубцею. Ці дороги заледве годяться для велосипедів.

Ну а ще, напевне, хотів би одружитися.

Розмовляла Ірина Матвіїшин, Tvoemisto.tv.