Україна від Києва до Карпат очима людини, яка йде пішки, — яка вона?

Говерла, кінець подорожі (всі фото - особистий Facebook) Купив трекінгове взуття, дістав тент та каремат, зібрав похідну кухню, закинув наплічник - та вирушив у пішу подорож від Києва до Карпат. Колишній військовий, вчитель та громадський активіст Ілля Кротенко за 23 дні подолав понад 700 кілометрів, фотографуючи найбільш цікаві куточки України та викладаючи враження в Facebook під хештегом #КиївГоверлаПішки2017. Ночував переважно в лісах, щоб захиститись від вітру да дощу, або невеликих лісопосадках. "Тому що лісів в Україні лишилося не так багато", - пояснює він.

Під кожним постом про свою подорож Ілля Кротенко розміщував реквізити відомого волонтерського фонду із закликом допомогти українським військовим, які воюють на Донбасі. “Велика кількість людей слідкувала за моєю подорожжю. Тож це мій мінімальний вклад, соціальний внесок, щоб мандрівка не стала просто розвагою”, - говорить Ілля.

В інтерв'ю LIGA.net Ілля Кротенко розказав, де побував за 23 дні, що побачив під час пішої подорожі до Говерли та як ця подорож змінила його уявлення про Україну й українців (публікується мовою оригіналу).

- Поки кияни стоять у чергах за біометричними паспортами та прокидаються опівночі, щоб зареєструватись в електронній системі, ви взяли наплічник і пішли у мандрівку Україною. Чому? Як з'явилась така ідея - пройти від Києва до Карпат?

- Це вже моя друга спроба. Вперше я спробував в жовтні минулого року. Пройшов 150 км, але на шостий день у мене піднялась температура, і я був вимушений зійти з маршруту.

Ідея, власне, з'явилася давно - ще у 2013 році. І спочатку я думав про те, щоб пройти пішки всю Україну, від Луганської області до Закарпаття. Далі розпочався Майдан, і ця ідея здалась мені ще більш актуальною: такий маленький соціальний елемент об'єднання. Але потім сталась війна на Донбасі, і стало зрозуміло, що з Луганська вийти по машруту точно не вдасться. А мене у першій хвилі мобілізували в армію, в 16-ту бригаду армійської авіації. Це вертольотна бригада, яка на початку АТО виконувала певні бойові задачі, а потім, коли почали збивати нашу авіацію, перейшла переважно в режим медичних евакуацій і ротацій.

Через рік, у 2015-му, я повернувся з армії і знову згадав про ідею піти пішки в Карпати. Почав шукати якихось можливостей. Перше таке вікно відкрилось лише у жовтні 2016 року. Тоді я подумав, що жовтень - пізнувато, глобальній маршрут через пів-України на тісячу кілометрів - це забагато. Вирішив дійти до Говерли. А коли захворів і у мене це не вийшло, я собі пообіцяв, що повторю саме цей маршрут. Друге вікно можливостей відкрилося зараз: завершився контракт з роботою, а наступна запланована на вересень.

- Україна очима людини, яка йде пішки - яка вона? Чим здивувала?

- Я здивований нашими українськими селами. Існують певні стереотипи, що села в Україні занепадають, надто бідні або навіть знелюднені. Це не так. Дійсно, є окремі населені пункти, які складали на мене гнітюче враження. Але переважна кількість сел, через які я йшов - з акуратними хатинками, з ремонтом, і видно, що в них живуть достатньо заможні господарі, які забезпечують оселю всім необхідним. В більшості сел, через які я йшов, проведено електроенергію, є водопровід. Коли я просив у людей воду, переважно мені її набирали не з криниць, а з водопроводу. Криниці в селах теж є, але ними вже майже не користуються.

 

Колоритна приватна садиба в селі Залісся (Тернопільська область)

- Але ви у соцмережах викладали фотографії дуже креативних криниць.

- Просто в деяких місцях криниця - це вже не обов'язково джерело води, а певний ритуальний, сакральний елемент. Вона далеко не завжди виконує пряму функцію як основне джерело води.

- Як міняються села від Центральної до Західної України? Є відмінності?

- Можна стверджувати, що за географічними ознаками існують відмінності між селами. На Західній Україні вони більш заможні. Я не знаю, з чим це пов'язане. Можливо, з тим, що в Центральній Україні більше молодого населення просто виїхали до міст і не підтримують свої рідні села, а в Західній Україні молоді люди все-таки більше прив'язані до свого місця народження. Можливо, таке пояснення. А може, тут більше населення виїжджає на заробітки в Польщу та Італію, а тому вони і мають більше фінансових надходжень.

 

Пам'ятник Небесній сотні в маленькому селі Уторопи. Чим ближче до Західної України, тим їх більше

 

Пам'ятник Небесній сотні та зашиблим воїнам АТО в селі Мишин

- Які люди вам зустрічались? Не крутили пальцем біля скроні?

- Кілька разів питались: ти що, навіжений? Віджартовувався. Наприклад: чого ти пішки йдеш? Кажу: бідний, грошей немає на потяг. То мені і гроші пропонували, і автівкою підвезти. А в чотирьох містах - Бердичеві, Хмельницькому, Чорткові і Коломиї - я ночував на квартирах. Вск-таки була певна необхідність і в гігієні, і в тому, щоб зарядити power bank та фотоапарат, тому не всі мої ночі пройшли під відкритим небом. Це були нові, зовсім незнайомі мені люди. Я їм дуже вдячний за те, що вони мене прихистили. Я їх знаходив випадково: через соціальні мережі, через друзів та друзів друзів. Нові знайомства.

- Яким чином ви планували свій маршрут, через які міста та села, і чому саме так?

- Власне, я відштовхувався від найкоротшого маршруту. Просто взяв Google Maps, ввів початкову точку - Київ, і кінцеву - Говерла. Цей маршрут я брав за основу. А вже потім дивився, де можу відхилитися вліво-вправо, які місця поруч можу відвідати. Коли повністю сформував маршрут, то ще написав у соціальніх мережах про сою ідею, і тоді ще друзі відказали декілька цікавих місць, наприклад, печеру Млинки біля Чорткова в Тернопільській області та старовинне місто Сатанів у Хмельницькій області. Так я ще трохи розширив свій маршрут. В результаті він повторює обриси найкоротшого, але на 120-130 км довший.

- І скільки в цілому кілометрів ви пройшли Україною пішки?

- 705 кілометрів за 23 дні. З них останні декілька десятків кілометрів - це Чорногорський хребет, з південної частини - Дземброня, далі на гору Піп Іван і на Говерлу.

- Від Києва до Карпат - як міняється архітектура?

- Відмінності архітектури очевидні. В Західній Україні вона багатша, тут глибші історичні традиції. Чого варті тільки дерев'яні церкви, внесені в перелік світової спадщини ЮНЕСКО - це взагалі певна візитна картка Прикарпаття, Гуцульщини. Тут також є замки - чого немає, окрім Хмельницької області, в Центральній Україні. Тут яскравіше відчувається вплив інших націй на українську культуру: десь прояви австрійської архітектури, десь польскої. В Чернівецькій області сильний вплив Румунії. Очевидно, що ці території в різні часи належали різним державам, і це теж накладає свій відбиток.

 

Cело Криворівня, де Параджанов знімав "Тіні забутих предків". Місцева Церква Різдва Пресвятої Богородиці разом з дзвінницею є пам'ятками архітектури початку 18 ст.

 

Дерев'яна церква в селі Буковець

 

Живописне село Соколівка

Пам'ятка Коломиї: дерев'яна Церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії, 16 ст.

Центральна Україна мене не настільки вразила саме з архітектурної точки зору. Але там були свої дуже яскраві для мене моменти. По-перше, це початок моєї подорожі, по-друге, це безкраї поля, бо я вибирав маршрут таким чином, щоб піти не по основній дорозі, від села до села, а по дорогах між полів. Я йду, кілометри наліво, кілометри направо. Все засіяне.

- Що з архітектури найбільше вразило?

- З того, що я пройшов, дуже сподобався костел Святого Антонія в місті Гвіздець. Великий, масштабний. Я дуже сподіваюсь, що його відреставрують, тому що він у дуже поганому стані. Вражає замок Меджібож. Він прямо зараз в процесі реставрації, частково відновлений.

 

Костел Святого Антонія та монастир бернардинців в місті Гвіздець

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та руїни монастиря (18 ст), м Городенка

Руїни Червоногородського замку (за кадром - руїни костелу Вознесіння Діви Марії)

Костел Святого Станіслава, місто Чортків

Сатанівський замок

 

Червоногородський (Джуринський) водоспад, найбільший рівнинний водоспад в Україні

- Багато занедбаних пам'яток?

- Є дуже багато пам'яток, які, очевидно, можуть стати яскравими туристичними принадами, але вони дуже в занедбаному стані. Але тут треба розуміти, що часто за ними просто немає кому доглядати. Я зустрічав занедбані синагоги, - красиві, 15-16 століття, але через те, що євреїв в Україні після Другої світової війни лишилося мало, відповідно, дивитися і лобіювати відновлення немає кому. Так само занедбані католицькі святині. Причому якщо ближче до заходу їх же відновлюють, то Хмельницька, Вінницька область - дуже погано.

Але найбільше під час подорожі мене вразило саме загальне розуміння того, що Україна - дуже велика і красива, і дуже багато місць, в яких я не бував, і ще лишається багато таких місць. А переважна частина українців, як і я раніше, не розуміють і не бачать цієї краси.

- Як вас зустріли гори? Судячи з ваших фото, з погодою не пощастило?

- Гори були найскладнішим етапом. Ще на підході до гір, перед селом Дземброня, я вперше потрапив в сильну грозу. Мусив відкласти підйом в гори на добу, ночував в хостелі. На другий день погода була нормальна, і я зустрівля с класним хлопцем, атошником Назаром, який таким чином проходив реабілітацію для ноги. Ми пішли в гори разом, піднялись на Піп Іван. Дажі я встиг ще пройти гори Дземброня, Менчул та Бребенскул - останній теж, як і Піп Іван, більше 2 тисяч метрів. Заночували біля високогірного озера.

Дзембронські водоспади: каскад з близько 20 дрібних водоспадів (найвищий 10 метрів) на висоті 1400-1500 метрів

 

Чергова вирубка лісу між селами Красник і Дземброня

Ілля та Назар на горі Піп Іван, висота 2028 метрів

А на наступний день знову прийшла жахлива погода. Ми потрапили в епіцентр грозової хмари, була дуже сильна злива - краплі били по тілу з такою силою, що боляче. Вітер, майже нульова видимість, зовсім поруч блискавки. За три-чотири години ми пройшли всього п'ять кілометрів. Тут я і зрозумів, що спорядження, яке я з собою брав і якого весь попередній шлях, всі 650 км мені вистачало, саме на гірський етап не підходить. Оптимально все ж таки мати з собою намет і хороший водонепроникний одяг. Але ми подолали труднощі і близько п'ятої вечора вийшли на Говерлу. Емоційно це був один з найсильніших днів у моєму житті.

- Ви написали, що подорож коригує ваше уявлення про Україну. Яким чином?

- У мене взагалі змінилось уявлення про Україну. У нас є певне стереотипне мислення, що в Україні немає де відпочити. Ніби в кожній області є одне-два невеликих історичних міста, де можна максимум день-два провести. А насправді - десятки місць в кожній області можна знайти, де є на що подивитися. Я знаходив пам'ятки 18-19 сторіччя, про які майже ніхто не знає, які внесені останнім пунктом в список пам'яток навіть не національного, а місцевого значення, - і про них нікому не відомо із широкого загалу. Це моє уявлення про те, що в Україні можна активно відпочивати, культурно відпочивати - кардинально змінилося.

- Чи варто Україні розвивати туризм, чи є потенціал? Що заважає?

- Потенціал насправді неймовірний. Варто розвивати, варто зробити це одним з національних пріоритетів. Внутрішній туризм - і економічно дуже потужна річ, і для розвитку окремих регіонів. В кожній області знайдеться десяток місць з історичними пам'ятками, плюс ще з десяток пам'яток природи чи просто неймовірно красивих місцин. Це не потребуватиме великих фінансових витрат, але матиме дуже хороший фітбег.

- Ви пройшли пішки вісім областей, зробили більше двох тисяч фотографій - архітектури, краєвидів. Що варто подивитись в кожній з них?

- Найбільш цікавим для мене етапом, мабуть, стала подорож саме Західною Україною: Тернопільська та Івано-Франківська області. В кожному населеному пункті - пам'ятки архітектури, більше культурне та релігійне різноманіття.

В Київській області в околицях Боярки - дуже красиві ліси. Так само гарний ліс на переході Плесецьке-Мотовилівка. І місто Фастів саме по собі цікаве. Але я говорю саме про ту частину області, якою я йшов. В Житомирській області, очевидно, варто відвідати місто Бердичів - багате на історію, там була сильна польська громада, збереглися цікаві пам'ятки, наприклад, монастир Босих Кармелітів. Наступна область у мене була Вінницька: Уланів - багато ставів з давньою історією, та Хмільник - місто-курорт з палацем графа Ксідо. В Хмельницькій області, якщо не брати сам Хмельницький, сподобались міста Меджибіж і Сатанів. В обох є свої замки. Правда, в Сатанові він в розбитому стані, а от в Меджибожі - дуже великий хороший замок, який тим більше зараз реставрується, і він, імовірно, зможе у майбутньому сперечатись з Кам'янцем-Подільським по відвідуванню. Крім того, у Хмельницькій області є національно-природній парк Подільські Товтри, там неймовірні краєвиди відкриваються. Тернопільська область - безумовно, вразила печера Млинки, але вона закрита для відвідування, треба домовлятися з місцевими спелеологами або туристичними клубами.

Національний парк Подільські Товтри

Дуже цікаве місто Чортків. Крім того, національний природній парк Дністровський каньон, в якому можна відзначити Червоногородський замок, Джуринський водоспад, ну і, звісно, українська фотолегенда - це місто Заліщики, розташоване наче на півострові. Гарні фотографії і з Чернівецької області, з села з чудовою назвою Хрещатик. Воно розташоване через річку від Заліщиків. Багато про Чернівецьку область сказати не можу, бо пройшов нею буквально пару десятків кілометрів. А от далі Івано-Франківська область. Дуже запам'ятались Коломия, Городенка і Гвіздець - є на що подивитись. Очевидно, ближче до гір - найкращі природні парки. Природній парк Верховинський, самі гори. Всі ці гірські міста дуже красиві: Косів, Верховина, Ворохта - унікальні дерев”яні забудови, церкви 17-18 сторіччя. Мабуть, все. Бо Закарпатську область я фактично не відвідував, тільки по кордону пройшовся.

- Куди далі?

- Коли я йшов по маршруту і викладав свої враження у Фейсбуці, мені друзі весь час писали: ой, ти тут зовсім поруч, десять-двадцять кілометрів, а тут є ще таке цікаве місце. Там замок обійшов, там - церкву. І хотілося побачити більше, але розумів, що на це потрібен час і сили. Можливо, ця моя подорож Україною буде не останньою пішою подорожжю.

А може, скористуюся нагодою безвізового режиму і так само прогуляюся Європою. Якщо дружина не буде проти ))

Джерело: Наша газета

 

28 червня 2017р.